16 липня 1990 р. голосами 355 депутатів Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Проти виступили лише 4 депутати, 1 – утримався. Цього самого дня у постанові «Про день проголошення незалежності України» парламент ухвалив «вважати 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято», яке скасували після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р.
Прийняття Декларації стало можливим після виборів до Верховної Ради УРСР 4 березня 1990 р. Демократичний блок отримав 111 депутатських мандатів і об’єднався під назвою «Народна рада». Традиційної радянської системи вже не існувало. 23 травня до порядку денного Верховної Ради внесли питання Декларації про суверенітет Української РСР. 28 червня розпочала роботу комісія з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин у складі 22 осіб.
Влітку 1990 р. новообрані парламенти союзних республік один за одним проголошували декларації про державний суверенітет. За цієї ситуації тодішній президент СРСР М. Горбачов запропонував укласти новий союзний договір, що передбачав збереження цілісної держави. «Народна рада» вимагала рішуче декларувати намір України стати незалежною.
На той час кілька десятків депутатів-комуністів відбули до Москви на ХХVІІІ з’їзд КПРС, що поставило під загрозу наявність кворуму для прийняття постанов. На вимогу опозиції Верховна Рада вирішила відкликати до Києва всіх народних депутатів, зокрема Голову Верховної Ради УРСР Володимира Івашка («за» проголосували понад 300 депутатів, з них – близько 200 комуністів). Опинившись перед складним вибором, 11 липня Володимир Івашко подав у відставку. Незабаром його обрали заступником Генерального секретаря ЦК КПРС. А 23 липня Головою Верховної Ради УРСР обрали другого секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука.
У Декларації йшлося про те, що єдиним джерелом державної влади в УРСР є народ України і віднині він самостійно вирішуватиме будь-які питання державного життя країни. Закони України мають пріоритет над загальносоюзними, а всі її ресурси є власністю республіки. Важливим у Декларації було й те, що за Україною закріплювалося право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи держбезпеки, а в майбутньому країна мала намір стати нейтральною і без’ядерною та позаблоковою державою.
Підготувала Ірина Пуля, старша наукова співробітниця НМІУ.
