Навесні 1918 р. керівництво УНР виразно усвідомлювало геополітичну важливість Криму для українського державотворення. 10 квітня український військовий міністр Олександр Жуковський ставить перед командувачем Запорозької дивізії Олександром Натієвим завдання: сформувати похідну групу, і вислати її для звільнення від більшовиків Кримського півострова. Завдання це мало триматися в таємниці від німців, з якими УНР уклала Берестейський мир (питання Криму в ньому не згадувалося), але які мали щодо півострова свої плани, відмінні від українських. Так почалася одна із найуспішніших у військовій історії УНР операцій.
Для виконання цього наказу була сформована група військ (близько 9000 багнетів і шабель), ударною силою якої були 2-й Запорізький полк під командуванням Петра Болбочана та Кінно-гайдамацький полк імені Костя Гордієнка під командуванням Всеволода Петріва. Групі було надано два бронепоїзди. Один із яких козаки сформували зі сталевих вагонів, якими раніше перевозили вугілля. Завдання полягало у тому, аби, випереджаючи німецькі війська по лінії «Харків – Лозова – Олександрівськ – Мелітополь», першими увійти до Криму, визволити Сімферополь і взяти під український контроль Чорноморський флот у Севастополі. Водночас на Крим рухалися і німецькі частини під керівництвом Роберта Коша.
18 квітня починається бойова фаза цієї операції: частини Кримської групи, зламавши запеклий опір більшовиків, звільняють Мелітополь, захопивши великі запаси продовольства, зброї та військового спорядження. 21 квітня українці займають Новоолексіївку – останню станцію перед сиваським мостом. Далі – лінія оборони більшовиків: укріплення, кулемети, гармати.
Роберт Кош відмовляє Болбочана від прориву через Сиваш, адже такий бій, на його думку, супроводжуватиметься численними жертвами з українського боку. Він радить дочекатися понтонів або взяти німецькі бронепотяги. Проте Болбочан має свій план…
Спочатку Українське командування планувало переправити ударну групу через Сиваш на човнах, які були захоплені у більшовиків у Мелітополі. Одначе плани скоригували.
Уночі 22 квітня командир першої сотні Запорозького полку Петро Зілинський-Содоль та 20 добровольців, озброєні ручними кулеметами, проскочивши передмостові укріплення, в’їхали дрезиною на міст. За ними повним ходом мчали два українські бронепотяги. Більшовицькі шанці закидали ручними гранатами, а на кримський берег десантувалася українська піхота.
Вдень 22 квітня Кримська група уже в Джанкої – першій вузловій станції в Криму.
Український та кримськотатарський визвольні рухи виразно тяжіли до взаємодопомоги та співпраці. Всеволод Петрів разом із членом Курултаю пишуть звернення, у якому закликають до протибільшовицького повстання: добровольчі кримськотатарські групи починають приєднуватися до Армії УНР. Командування «червоних» у паніці і не здатне організувати ефективної оборони. Як згадував Борис Монкевич, рух української армії Кримом перетворився на «майже тріумфальний похід». 24 квітня, о 10:00, запорозька піхота на автомобілях увірвалася у Сімферополь. Цього ж дня Гордієнківський полк звільняє Бахчисарай.
Та німці не можуть допустити, аби українці виявилися беззаперечними переможцями. Вони вимагають негайного виводу українських військ із Криму, погрожуючи в іншому випадку застосувати зброю. Враховуючи співвідношення сил, Армія УНР вимушена на це погодитися.
Підготував Олександр Хоменко, молодший науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» НМІУ
