Пам’ять про відомих і невідомих, оплаканих і неоплаканих жертв супроводжує нас завжди. Навіть, через 100 років ми не тільки не віддалимося від трагедії Бабиного Яру, а ще більше наблизимося до усвідомлення всеосяжності катастрофи, яка в 29 вересня 1941 року увірвалася не лише в оселі київських євреїв, а кожної людини, незалежно від національної, політичної, конфесійної та соціальної приналежності.
За останні десятиліття кропітка праця істориків, архівістів, літераторів, музейників і кожного небайдужого, дозволила зібрати, узагальнити та критично осмислити свідчення і факти, пов’язані з вбивствами невинних й неймовірними стражданнями тих, хто вижив. І хоча знайдено і досліджено тисячі документів, у яких лунає «Бабин Яр», ніхто не зможе стверджувати, що опубліковано останній документ, запис або зображення. Кожне збережене слово має бути прочитане, а образ, побачений сучасниками, сприйнятий ними через власний світогляд і почуття заради усвідомлення, вшанування, запобігання та уникнення повторення трагедії.
Масові розстріли мирного єврейського населення Києва розпочалися у Бабиному Яру 29 вересня 1941 р. В донесенні про події від 2 жовтня вказано про розстріл 29 і 30 вересня 33 771 євреїв, 12 жовтня: «Перевищило 51 тисячу». Вбивства безперервно продовжувалися до середини листопада. Надалі винищення євреїв, які вижили та переховувалися, відбувалося цілеспрямовано та безжально.
Після перших розстрілів Бабин Яр перетворили в одну з найбільших у світі спільних могил для «ворогів Рейху». Жертвами, за різними підрахунками, стали від 70 тис. до 150 тис. осіб. Більшість дослідників схиляється до кількості понад 100 тис.:
- єврейське населення міста (мінімально вказані цифри);
- військовополонені: солдати та офіцери Червоної армії, військовослужбовці НКВС, залізничники, бійці народного ополчення, цивільні, які працювали на фортифікаційних спорудах, моряки Дніпровської флотилії. Євреїв, виявлених серед ув’язнених, здебільшого негайно ж розстрілювали. Тих, кого залишали живим, використовували на примусових роботах. Восени 1943 р. «Зондеркоманда 1005» примушувала бригади, що складалися із 327 полонених Сирецького концтабору, ексгумувати трупи в Бабиному Яру, знищувати докази;
- в’язні гестапо;
- заручники – мирні мешканці, яких розстрілювали, аби покарати місто за непокору, зокрема, восени 1941 р. під час вибухів у центрі, восени 1943 р. – за ухиляння від виконання наказу про повне виселення з міста;
- православні священики, які закликали до опору окупації;
- представники караїмської громади (вірні релігії караїмізму);
- радянські підпільники та партизани;
- роми, винищені, як і євреї, за етнічною ознакою;
- 621 член ОУН. Серед загиблих – члени редакції газети «Українське слово», Спілки письменників України, Української Національної Ради в Києві. Разом із діячами ОУН страчували і їхніх рідних;
- 752 пацієнти психіатричної лікарні імені Івана Павлова;
- невідомі, пам’ять про яких зберігається кожним, хто прагне вшанувати та захистити пам’ять задля майбутнього.
В Національному музеї історії України відкрився виставковий проект «Збережена пам’ять»,  присвячена дослідженню перших масових розстрілів київських євреїв через колекцію візуальних матеріалів, оригінальних предметів та документів.