Чи має археолог бути публічним? У чому особливості музейної археології? Чим відрізняється академічна археологічна традиція в Україні та Швеції? Чи є сенс говорити про міську археологію як окремий напрям археологічної науки? Як могли поєднуватися великий некрополь і формування дитинця Києва на рубежі ІХ–Х ст.? Якою була роль скандинавів у виникненні руських міст? На ці та інші питання Федір Андрощук, генеральний директор НМІУ, відповів у інтерв’ю журналу урбаністичних студій «Місто: історія, культура, суспільство».
Що Вас спонукало повернутися і працювати в Україні?
Я вже десь казав, що ніколи не планував керувати такою великою установою, як Національний музей історії України. На це підштовхнула криза, що виникла в музеї. Свого часу на базі цього музею я організовував міжнародну виставку «Вікінги на Сході» і мав можливість ознайомитись із його науковим і технічним потенціалом. Через власний скандинавський досвід було нескладно виробити бачення, як перетворити цей заклад на сучасний музей міжнародного рівня».
Федір Андрощук. Світлина Миколи Тимченка, газета "День".
Чи має археолог бути публічним? Чи є в цьому потреба? Які потенційні небезпеки в цьому закладено?
Є поняття публічної історії, але чи є і чи може бути поняття публічної археології? Публічна археологія існує на Заході давно. Вона передбачає презентації археологічних досліджень широкій публіці та інші події. Зазвичай ідеться про організовані екскурсії, лекції, фільми, репортажі, що проводять археологи або музейні педагоги безпосередньо на пам’ятках під час досліджень. В Україні серед науковців укоренилось доволі зневажливе ставлення до будь-якої популяризаторської роботи. Я вважаю, що це неправильно, оскільки збільшує прірву непорозуміння між науковцями та загалом, який їх власне утримує. Тому популяризувати знання про минуле є нашим обов’язком. Власне музей цим і має займатися. Наш обов’язок – подавати виважені наукові та збалансовані інтерпретації, уникаючи пропаганди та популізму. Те, що музей не завжди встигає реагувати на якісь речі, що відбуваються у світі науки, є цілком зрозумілим процесом. В археології, якщо ми говоримо не про її ізольований провінційний варіант, відбувається дуже багато змін, постійно накопичуються нові дані. В цьому суттєва різниця між археологією і історією, де з джерелами більш-менш стало, особливо якщо ми говоримо про давній період, і є дуже маленький шанс, що з’являться нові писемні джерела. Крім археології треба згадати також і нумізматичні дані, які розповідають про розвиток економічних відносин, контактів тощо. Якщо ми усвідомлюємо археологію та історію як контекстні науки, усі регіони мають велике значення. Говорити про минуле на підставі того, що знайдено лише у межах сучасних кордонів України, є неправильним, оскільки це нічого не пояснює. Треба розуміти, які процеси відбувалися у різні періоди на півночі, півдні, заході та сході...
