У січні минає 435 років від часу остаточного оформлення найвідомішого та найавторитетнішого, взірцевого для створення інших таких громад Львівського Успенського братства. Його становлення було тривалим і завершилося, як вважав Ярослав Ісаєвич, у 1585–1586 роках. Діяльність конфрантерії санкціоновано низкою документів. Серед найважливіших – затверджений у січні 1586 року грамотою антіохійського патріарха Йоакима статут та надання в 1593 році константинопольським патріархом Єремією Успенській церкві права патріаршої ставропігії, себто прямого підпорядкування вселенському архієреєві. Відтоді братство називало себе Ставропігійським.
Прототипи православних міських конфрантерій Речі Посполитої шукали в давньоруських церковних братчинах, цехах, парафіяльних громадах, західноєвропейських гільдіях тощо. Поява братств документально підтверджена першою половиною XVI ст. Наприкінці XVI – на початку XVII ст. вони діяли у багатьох містах Галичини, Холмщини та Підляшшя, з’явилися на Волині та в Києві. Це здебільшого були об’єднання мирян – міщан, а також шляхти чи (як-от у Києві) міщан, козаків та духовенства. Братства відігравали важливу роль у соціальному, релігійному та культурному житті України XVI–XVIIІ ст. Вони намагалися контролювати церковну владу, наглядати за своїми членами та підтримувати їх, засновували й утримували школи, друкарні та шпиталі. За умов конфесійної конкуренції вони гуртували православних вірян і виступали на захист їхніх прав. Зрештою, братства зафіксовані й на Лівобережжі та Слобожанщині, щоправда, тут їхні функції переважно належали до обрядово-побутової сфери.
Діяльність Львівської конфрантерії не була локальною та не обмежувалася опікою над Успенським храмом та її членами. Братство стало відомим далеко за межами міста щонайменше завдяки трьом речам: школі, друкарні та активній участі в церковно-політичному житті.
Львівська школа, створена на межі 1585 і 1586 років, вважається другим із православних освітніх осередків, де рівень навчання був вищим за початковий. Тут навчалися вихідці з різних соціальних станів, а для убогих хлопців наука була безкоштовною. Функціонувала й бурса. В королівському привілеї 1590 року осередок названо «школою для заняття вільними мистецтвами», а під ними зазвичай малися на увазі курси трівіуму (граматика, риторика, діалектика (вступ до філософії)) та квадривіуму (арифметика, геометрія, музика, астрономія). З часом рівень викладання у школі знижувався (наприклад, у XVIII ст. науку провадив лише один учитель).
Після смерті Івана Федоровича (Федорова) братчики викупили його друкарню та почали видавали книги (1591–1787). Тут з’являлася навчальна література, церковні книги, вперше побачили світ твори, які належать до початків драматургії. Також у згаданій друкарні вперше проілюстрували книгу гравюрами західного зразка. У XVIII ст. братські видання потрапили під церковну цензуру, а після переходу Львова до Австрійської монархії – під державний контроль. З огляду на потребу друкувати латинсько- чи польськомовні фрагменти у книгах братство співпрацювало з іншими друкарнями, а також практикувало передрук текстів інших видавців. Від 1730-х років реалізація книг стала головною статтею прибутків братства, а його видання поширювалися всією територією України.
Ще у першій половині XVI ст. успенські братчики долучалися до номінування львівського єпископа. Згодом вони намагалися контролювати діяльність місцевого владики, що не раз призводило до гострих конфліктів. Конфрантерія контролювала Успенський храм, в різний час – Свято-Онуфріївський та Унівський Свято-Успенський монастирі. Вони могли виступати від імені всього руського населення міста. Так, у 1572 році братчики виклопотали королівський привілей на зрівняння у правах православних львів’ян-українців і львів’ян-католиків. На початку XVIII ст. братчики мали черговий гострий конфлікт із львівським владикою Йосифом (Шумлянським) через перехід на унію. Лише в 1708 році конфрантерія дала згоду на перехід до унії, а наступного року отримала від папи римського підтвердження свого ставропігійного статусу, себто цього разу прямого підпорядкування римському апостольському престолу.
Львівське братство припинило діяльність разом зі своїми друкарнею, шпиталем та школою аж у другій половині 1780-х років, коли Львів опинився у складі Австрійської монархії.
Підготував Максим Яременко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник НМІУ
