«Я переконаний, що музей – це не лише експозиція, яку оглядають відвідувачі, це ще й місце для зустрічей, дискусій, спілкування. Якщо в музеї мало відвідувачів або й зовсім немає, то він більше скидається на склад, амбар iз цінностями. А в музеї має бути рух людей», – каже «УМ» кандидат історичних наук Олександр Іщук, який понад 20 років досліджує історію українського визвольного руху та комуністичного режиму.
Майже 5 років тому він очолив відділ історії ХХ століття Національного музею історії України (НМІУ).
Адже тоді разом iз нинішнім генеральним директором Тетяною Сосновською до музею прийшла нова команда, була прийнята новітня концепція розвитку НМІУ на 2015–2020 роки і запроваджено сучасні принципи музейного топ-менеджменту.
За ці роки експозиція ХХ століття НМІУ, можна сказати, кардинально оновилася. Змінився принцип побудови експозиції, висвітлено теми, які раніше були майже не представлені. Із музейних фондів до вітрин потрапили експонати, які засвідчують важливі епізоди української історії ХХ століття, зокрема й боротьби за відновлення незалежності України. Про передумови і перспективи цих змін – наша розмова з Олександром Іщуком.
«...За беспощадную борьбу с контрреволюцией»
– Олександре, яким ви побачили музей, коли вперше прийшли до нього на роботу?
– Музей я знаю давно, адже бував тут ще, коли навчався у школі, – у радянські часи. Потім – у 1990-ті роки, коли навчався в університеті. Коли у 2015 році я прийшов сюди працювати, то помітив, що музей за ці роки дуже змінився. У радянський період він повністю був «червоний», прославляв радянську владу. У 1990-ті роки експозиція вже була оновлена і побудована майже за історичною схемою Михайла Грушевського та Ореста Субтельного. Вона вже була присвячена історії України, а не Радянського Союзу чи УРСР.
Я також побачив, що музей має дуже велику колекцію. Згідно з обліковою документацією, це приблизно 800 тисяч одиниць зберігання. Серед них є надзвичайно цінні та цікаві. Утім форма подачі цього матеріалу залишалася не завжди цікавою для відвідувачів. Особливо в експозиції ХХ століття було багато такого, що можна було б змінити. Були невисвітлені деякі важливі теми, як, наприклад, події, пов’язані з Голодомором, політичними репресіями, українським визвольним рухом, УПА і т.д. Дисидентський рух теж варто було б висвітлити детальніше.
І ще я помітив, що на третьому поверсі музею, присвяченому ХХ століттю, була маса експонатів, у кожному залі – десь по 300! Утім, за словами і відвідувачів, і деяких співробітників музею, не було належної історичної атмосфери. Тобто відвідувач дивився на сотні експонатів і не відчував емоцій. Не відбувалося «спілкування» з експонатом. Люди проходили повз масу речей і паперів, оглядаючи їх поверхово. Проводилося небагато екскурсій, які стосувалися цього періоду.
– Останнім часом вийшло друком багато історичних досліджень про маловідомі доти сторінки історії. Чи були вони використані при створенні нових експозицій НМІУ?
– Від з 1991 року, коли почали відкрито обговорювати складну історію ХХ століття, вийшли друком мінімум 10 тисяч публікацій про Голодомор і стільки ж – про ОУН і УПА. Досліджені окремі регіони, міста, долі людей, цікаві речі, які раніше зовсім не досліджувалися. У музеї є непогана історична бібліотека, це – тисячі книг. Ми використовували найбільш показові, інформативні відкриття, які захоплять відвідувачів і даватимуть бажання ще читати книги і статті, дивитися документальні фільми з цієї тематики. Ми також консультувалися з провідними істориками, фахівцями з цих тем – Українська революція 1917-1921 років, український визвольний рух, Друга світова війна 1939-1945 років, дисидентський рух тощо.
– Чи відкрили ви для себе щось нове в історії ХХ століття, працюючи в НМІУ?
– Відкриттів загалом дуже багато. Музейні фонди унаочнили для мене те, про що я читав в історичних документах, працюючи в архіві СБУ та інших архівах і бібліотеках. До прикладу, яскраве враження справив пістолет-маузер, подарований співробітнику НКВС у Київській області чекісту Заливі. Сьогодні він демонструється у залі «Великий терор». На маузері напис: «Товарищу Заливе за беспощадную борьбу с контрреволюцией». Такі експонати підтверджують те, про що йдеться в документах: чекістів преміювали за здійснення арештів, розкуркулення й депортації селян, розстріли «ворогів народу». Їх нагороджували за те, що були знаряддям політики геноциду і великими зусиллями втримували тоталітарний режим.
Те ж саме можу сказати про речі періоду діяльності УПА. До прикладу, на виставці про УПА представлені оригінальні листівки ОУН і УПА, а також бідон, у якому їх було віднайдено в 2015 році, друкарська машинка і побутові речі 1930-х–40-х років. Також в експозиції можна побачити зброю, яку зображено на повстанських фото. Віднайшовся у фондах НМІУ і унікальний національний прапор iз зображенням тризуба, виготовлений підпільниками. Мало в якому музеї можна побачити щось подібне. Тим і важливий музей, що тут можна відчути предмети в контексті епохи.
«Якщо музейний працівник не зростає – годі чекати, що виросте установа!..»
– За останні 5 років у залах музею ще й з’явилися екрани, на яких демонструється відео про відповідні історичні епохи...
– Це було одним iз перших рішень для оновлення музею. У сучасних музеях старі експонати доповнюються новими технічними засобами. Це і можливість послухати екскурсію за допомогою аудіогіда, і подивитися документальні фільми та сюжети, відтворені історичними реконструкторами. До речі, в нашому музеї демонструються і художні фільми про ХХ століття – у рамках виставок, презентацій чи лекцій. Час від часу виступали історичні реконструктори, які демонстрували однострої, зброю та речі періоду Української революції 1917-1921 рр. та Другої світової війни. Люди з цікавістю відвідують такі заходи.
– Зустрічі з відомими істориками, фахівцями з різних тем історії ХХ століття, лекції, презентації нових книг на історичну тематику також цікавлять відвідувачів?
– Підтримую Вахтанга Кіпіані, який сказав, що дуже важливо не просто дивитися, не просто читати, а ще й проговорювати складні теми. А для цього має бути майданчик для спілкування. У нас постійно відбуваються зустрічі з фахівцями. НМІУ співпрацює з громадською ініціативою «Лікбез. Історичний фронт», що відображає українську точку зору на історію. У НМІУ постійно відбуваються лекції відомих фахівців-істориків. Наші науковці на запрошення відвідують iз лекціями школи, університети, а також військових.
У кожного наукового співробітника нашого відділу є своя наукова тема, і за нею вони намагаються підібрати експонати для поповнення експозицій, створення нових виставкових проектів. Люди активно готують публікації, беруть участь у наукових конференціях, у т. ч. міжнародних. Це сприяє зростанню професійного рівня працівників. Якщо музейний працівник особисто не зростає – годі чекати, що виросте установа!
– До речі, я не раз бачила, як до музею приводять галасливий клас, який, здавалося б, нічого не цікавить, крім гаджетів, і екскурсовод НМІУ настільки майстерно з ним спілкується, що підлітки починають уважно слухати й захоплено оглядають артефакти. Певно, що музей працює і над вдосконаленням майстерності екскурсоводів?
– Так. Є спеціальна комісія, яка приймає екскурсії. Працівники готують тексти або опановують складені раніше, і здають іспит. І якщо в людини не дуже добре виходить водити екскурсію, їй пропонують або доопрацювати її, або взятися до іншого різновиду роботи. Адже не всім легко працювати з шаленим потоком відвідувачів, з іноземцями, з дітьми. Комусь більше до снаги писати наукові дослідження чи розробляти паспорти для експонатів. Для екскурсоводів адміністрація НМІУ організовує тренінги, наприклад, як зацікавити аудиторію, як працювати з різними віковими категоріями відвідувачів.
«Тепер у музею інша концепція побудови експозиції...»
– Готуючись до виставкових проектів, ви працювали у фондах музею. З чого переважно вони складаються?
– Це дуже велика колекція. Є різні групи зберігання – документи, тканини, етнографія, світлини, зброя тощо... У кожній групі – тисячі експонатів. Десятки тисяч археологічних знахідок періоду трипільської та інших археологічних культур, Русі. Утім чи не найбільше предметів iз радянської доби. Свого часу це був Державний історичний музей УРСР, відповідно, комуністична партія та представники влади з областей України передавали сюди предмети, які тоді вважалися цінними. А це вимпели переможців соцзмагань iз гербами Радянського Союзу, прапори, радянський одяг i взуття, зразки радянської техніки, дуже багато фотографій радянського періоду... Я пригадую ті часи, коли вони наповнювали весь музей. Цілі два поверхи були посвячені періоду «після Жовтневої революції».
Усі ці прапори, промислові вироби, портрети більшовиків, їхні особисті речі, зброя, нагороди виставлялися у вітринах. Тепер у музею інша концепція побудови експозиції і мета. Як на мою суб’єктивну думку, в сучасному музеї історії України ці тисячі експонатів представити нереально. Та й чи потрібно? Як я чув, на території Виставкового центру збираються відкрити експозицію про радянський період. Отуди було б добре ці експонати передати. І створити заклад на кшталт музею Німецької Демократичної Республіки, який працює в Берліні. Його, до речі, відвідало вже понад 10 мільйонів людей iз різних країн.
– Експонати для оновлення експозицій брали у фондах?
– Так. Утім, Науково-методична рада НМІУ 2016 року прийняла рішення про побудову експозиції з історії ХХ століття за тематичним принципом. Раніше дотримувалися історико-хронологічного принципу, коли вітрини наповнювали речами і документами в часовій послідовності. Тематичний принцип полягає в тому, що створюються емоційні експозиції, з найбільш цікавих для відвідувачів тем. Ці теми подаються в загальному історичному контексті. ХХ століття представлене темами Української революції 1917–1921 рр., Голодомору 1932-33 рр., політичних репресій і Великого терору, Другої світової війни 1939–1945 рр. та діяльності УПА, дисидентства, здобуття Незалежності України в 1991 р. Тут немає сотень експонатів, як це було раніше. Представлені лише найбільш характерні, у відповідному дизайні, що дозволяє емоційно пережити й усвідомити причини й наслідки події. У відвідувачів є можливість замовити тематичні екскурсії з історії України ХХ століття, де можна почути необхідну інформацію.
– А в експозиціях про Голодомор, Великий терор, Другу світову війну, УПА якісь речі з фондів радянського періоду використані?
– Так, у фондах НМІУ були особисті речі людей, предмети, пов’язані з Українською повстанською армією, велика колекція артефактів Української революції 1917–1921 років та інших періодів ХХ століття. Зазначу, що деякі частини експозиції і досі складно забезпечити експонатами. Київські події початку ХХ століття висвітлені достатньо, а от артефактів Західно-Української Народної республіки майже немає. Це й не дивно, бо такі експонати переважно зберігаються у Львові й інших західноукраїнських областях. Утім наш музей має висвітлювати історію всієї України, тому ми працюємо над представленням цілісної картини.
Предметів, пов’язаних з УПА, у наших фондах також небагато. Ми попросили допомоги в Музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», що заснований у Львові у 2009 році. Колеги надали нам матеріали з величезних бідонів – архівів УПА, що були викопані за останні роки. За словами директора цього меморіалу Руслана Забілого, за останні 20 років було викопано не менше 28 таких бідонів. Один iз них, знайдений у 2015 році, львівські музейники передали нам разом з документами, що в ньому зберігалися. Тепер цей архів представлений на нашій виставці.
Чимало фотографій за всіма темами представлено копіями в гарній якості.
– Фонди за ці 5 років поповнилися якимись новими експонатами?
– Так, вони поповнюються постійно, щомісяця. Працює фондово-закупівельна комісія, яка бере експонати на тимчасове зберігання і до фондів. Я також є членом цієї комісії. Археологічні експонати передають зазвичай ті, хто їх знаходить. Щодо ХХ століття, то речі може передати інший музей, як от згадуваний уже меморіал «Тюрма на Лонцького». Інколи люди пропонують старі речі, які вдома їм уже не потрібні. Серед них трапляються надзвичайно цінні експонати. Скажімо, до музею потрапив цілий календар за 1918 рік – він усі ці роки пролежав у людей на горищі. А одна жінка принесла до музею календар на 1939 рік, виданий у Львові, з портретом Августина Волошина – того року була проголошена Карпатська Україна. Подружжя, яке переслідували в радянські часи за те, що вони були віруючі, принесло свої записники – їх прийняли на зберігання. Можливо, колись ми представимо ці записи на виставці, присвяченій ставленню до релігії в СРСР. А ще до музею часто передають на зберігання експонати про події 2014–2019 рр., зокрема бойові дії на сході України.
– Які найближчі перспективи у відділу історії ХХ століття?
– На наступний рік основні напрямки роботи залишаються незмінними: підготовка нових виставок, лекцій, публікацій, проведення екскурсій, робота з фондовою колекцією тощо. Передовсім, доцільно провести виставку до річниці подій 1920 року.
До речі, наш музей приймає на зберігання експонати ХХ століття. Акцент робиться на темах, які мало чи недостатньо висвітлені. Це Перша світова війна, Українська революція, 1920–30-ті роки, Голодомор, політичні репресії, Друга світова війна, діяльність дисидентів, відновлення незалежності України у 1991 р. Експонатів періоду існування СРСР у музейних фондах є надзвичайно багато. Чув, що деякі комуністи, яким пропонували здати сюди речі на зберігання, не надто довіряють установі й відмовляються.
ДОСЬЄ «УМ»
Олександр Іщук
Народився у Києві у 1977 р. Закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 1999 р. У 2005 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Діяльність молодіжних організацій ОУН(б) як складова українського національно-визвольного руху у 1939–1955 рр.». З 2001 до 2013 рр. працював у Галузевому державному архіві СБУ, а потім – у Центрі досліджень визвольного руху.
З 2015 року очолює відділ історії ХХ століття НМІУ.
Автор, співавтор та співупорядник 12 книг і понад 200 публікацій у наукових та популярних виданнях.
ДОВІДКА «УМ»
Відділ історії ХХ століття у 2018–2019 рр. розробив і відкрив нові експозиції: про Першу світову війну 1914–1918 рр., про Голодомор 1932-33 рр., про Великий терор 1937-38 рр., про Другу світову війну 1939–1945 рр. та про історію УПА.
Щороку відділ створює тематичні тимчасові виставки, присвячені найбільш значним подіям минулого століття.
Наприклад, у 2016–му найбільш резонансними стали: «Чорна скринька Чорнобильської катастрофи» до 30-х роковин аварії на ЧАЕС, «Мистецтво на службі радянської пропаганди»; 2017 рік – до 100-річчя Української революції 1917–1921 років (її, до речі, відвідали уряд і президент). Того ж року створено виставку про УПА, яка стала постійною.
У 2017 р. підготовлено і відкрито 9 виставкових проектів, серед яких – «100 років Української революції. Відроджена держава», «блок-пост АТО», «Збережена пам’ять» – до 76-ї річниці трагедії Бабиного Яру. У 2018 р. підготовлено і відкрито у співпраці з іншими підрозділами НМІУ 17 проектів, серед яких: виставково-освітній проект «До 100-річчя проголошення Четвертого універсалу Української Центральної Ради та 100-річчя бою під Крутами», виставково-освітній проект до Дня пам’яті жертв Голокосту, виставка «Символ твоєї свободи: 100 років Державного герба України», виставково-освітній проект «Добровольці АТО – історія нескорених», виставково-світній проект «Вірні завжди»: 100 років слави морської піхоти України», виставка «Юдаїка – неопубліковане (раритети обрядів та повсякдення єврейської громади України, 2 пол. XIX – поч. XX ст.)».
У першій половині 2019 р. підготовлено і відкрито у співпраці з іншими підрозділами НМІУ 10 виставкових проектів: до 100-річчя Універсалу Злуки 22.01.1919 р., до 90-річчя створення ОУН», «Розстріляна еліта: Биківнянський вимір», до 80-річчя Карпатської України, до 80-річчя німецько-радянського пакту 23.08.1939 р. та початку Другої світової війни, до 5-ї річниці боїв під Іловайськом та інші.
Кількість проведених співробітниками відділу ХХ століття екскурсій в НМІУ суттєво збільшилася: з 56 у 2015 р. до 693 в 2018 р.
