На робочому столі реставратора Сергія Синьоокого (заступника завідувача Музею історичних коштовностей України з експертно-реставраційних робіт) – юдейський ритуальний предмет – корона до сувою Тори. Пам’ятка деформована, багатьох деталей бракує. Пан Сергій розповідає про майбутню роботу: «Необхідно розчистити предмет від забруднень, зупинити процеси корозії. Можливо відтворити деякі втрачені деталі, і тоді пам’ятка набуде експозиційного вигляду».
Сергій Синьоокий опановував мистецтво художньої обробки металу в Київському інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, потім вступив до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури на кафедру реставрації предметів декоративно-ужиткового мистецтва. Реставратор визнає: увесь багаж знань знадобився під час роботи в музеї.
– Уже 8 років працюю з музейною колекцією Музею історичних коштовностей України – філії Національного музею історії України. Разом з колегами Сергієм та Віталієм Проволовськими реставруємо пам’ятки ювелірного мистецтва, постійно шукаємо нові методи, іноді навіть виготовляємо нові інструменти.
Підходи до реставрації з часом змінюються. Зараз більшість реставраторів притримуються методу збереження неактивних продуктів корозії, тобто залишають метал не вичищеним до кінця, залишивши патину.
Єдиного стандарту у підході до реставрації ювелірних предметів нема. В деяких країнах Європи часто очищують метал від корозії майже повністю. А в країнах Прибалтики підходять інакше – неактивні продукти корозії, які не спричиняють руйнівні процеси, лишають. Пасивні продукти корозії на пам’ятках археології залишають реставратори Метрополітен-музею, а от пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва чистять до блиску.
Щоб реставрувати ювелірні вироби, треба бути ювеліром. Треба володіти тими техніками, якими володіли давні майстри, розуміти процеси, пов’язані зі створенням ювелірних виробів. Якщо не володієш усіма ювелірними техніками, не знаєш, як створювався предмет, то не знайдеш підходу до його відновлення.
Реставратор насамперед має любити свою справу. Нам пощастило працювати в одному з кращих музеїв світу, бути причетними до збереження унікальних артефактів.
Однією з останніх моїх робіт була реставрація унікальної срібної ложечки римського часу, яка була знайдена в похованні сарматської жриці. Ложечка датується 1 століттям нової ери, тобто була виготовлена більш ніж 2000 років тому. Чашечка, тобто робоча частина предмету, зроблена з дуже тонкого металу, який з часом почав руйнуватися, розсипаючись на фрагменти. Моїм завданням було стабілізувати метал, укріпити та поєднати фрагменти один з одним. Ускладнював роботу золочений візерунок на поверхні виробу. Під мікроскопом підбирав дрібні елементи, складаючи їх, наче пазл. Цим вишуканим виробом античного майстра вже милуються відвідувачі музею.
Особливі спогади залишилися від роботи зі срібним вінком лицарям Української Народної Республіки з колекції НМІУ. Вперше побачив його у фрагментах: великий срібний вінок, деформований, вкритий суцільними плямами корозії срібла, подекуди з коричнево-зелено-чорним нашаруванням. Виріб був скручений, окремі елементи розірвані на кілька частин. Понад сто відірваних листків окремо зберігалися в пакеті. Діаметр вінка – 120 см, елементи величезні. Не кожен з них входив під мікроскоп. Довелося купувати спеціальну станину, щоб завести їх під оптику. Наприклад, листки відпали. Без мікроскопа, неозброєним оком це неможливо розпізнати. Нюанси ми побачили тільки під оптикою. А листків – більш як сто, уявіть собі, скільки було маніпуляцій. Тільки підбір частин зайняв кілька місяців. Над вінком працювали також брати Проволовські.
Наступною моєю роботою буде реставрація корони до сувою Тори. Предмет складний, попереду кропіткий, але цікавий процес.
