На робочому столі художниці-реставраторки НМІУ Наталі Ревенок – кілька великих частин японської вази з розкішним розписом. Пані Наталя демонструє сліди попередньої реставрації та розповідає, яким чином продовжить життя цій пам’ятці. Особливості відновлення предметів із тонкої кераміки – тема її не тільки практичних, а й наукових зацікавлень. Саме про це та про шлях пані Наталі до наукової реставрації – наша розмова.
– До колективу реставраторів Національного музею історії України приєдналася 2003 року, коли отримала запрошення від завідувача відділу наукової реставрації НМІУ Олександра Менжуліна. Спочатку працювала з археологічною керамікою. Пройшла стажування в Харківській філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України – і ось уже 15 років виконую реставраційні роботи фарфорових і фаянсових виробів.
Фондова колекція НМІУ дає змогу реалізувати свої вміння. В музеї багато чудових виробів із мануфактур Волокітіно та Баранівки. Виробами Києво-Межигірської фаянсової фабрики зацікавилася ще під час навчання в Одеському художньому училищі імені М. Б. Грекова. Випала нагода відреставрувати чимало межигірських виробів, представлених на виставці «Традиція і стиль». Справжніми раритетами були вази для фруктів 1820-х рр. у вигляді мушель, велика ваза для квітів кремового кольору, ваза у формі античного глечика, канфароподібні вазочки…
На жаль, вигляд пам’яток псували втрати, відколи, забруднення, потертості. Склеювання предметів під час попередньої реставрації виявилося незадовільним. Тому деякі частини довелося демонтувати, а залишки забруднень – видаляти. Втрачені фрагменти доповнювали гіпсополімером і тонували з відтворенням розпису та декоративного рельєфу. Шви й відколи заповнювали акриловою мастикою.
Ваза для десерту у вигляді мушлі, як виявило наше дослідження, була виготовлена за методом шлікерного литва. Ніжки, ручка й підставки формувалися окремо, а вже потім їх приклеювали до основної частини та випалювали. Ці особливості й диктували вибір реставраційних завдань та послідовність робіт.
До кожного виробу ставлюся, як лікар до пацієнта. Кожна пам’ятка, як кожна людина, потребує особливого підходу. Продумую план реставрації так, щоб втручатися якнайменше, але ефект від «лікування» закріпився якомога на довше. Головною метою для мене є відновлення пам’ятки у стані, максимально наближеному до первісного, з відновленням форм і розпису. Розвиток технологій, нові матеріали та інноваційні підходи нині значно полегшують роботу реставраторам.
Кожна пам’ятка містить відбиток певного культурно-історичного середовища. Тому реставраційним роботам завжди передує ґрунтовне вивчення історії предмета, матеріалів та техніки виготовлення.
Під час реставрації порцелянових і фаянсових виробів, що належать до нашої музейної колекції, мені в нагоді стає перша освіта – художня.
Працю художника-реставратора я поєдную з викладацькою роботою в Національній академії керівних кадрів культури та мистецтв та на кафедрі техніки та реставрації творів мистецтва НАОМА. Із 2003 року – я мистецтвознавець-експерт, а із 2018-го – кандидат мистецтвознавства. Захистила кандидатську дисертацію про мистецтвознавчу експертизу українського фарфору та фаянсу ХІХ – початку ХХ ст. та методи її проведення. Вивчаю методи дослідження художньої порцеляни в мистецтвознавчій експертизі. Займаюся методологією експертних досліджень тонкокерамічних виробів ХІХ – початку ХХ ст. Маю наукові розвідки про атрибуцію, експертизу та ідентифікацію українського фарфору та фаянсу.
Нині триває реставрація столика для візиток середини ХІХ – початку ХХ ст. Пам’ятка складається з дерев’яного каркасу, на якому вміщена фарфорова тарілка з японським розписом. Мій колега Юрій Бут займається дерев’яною частиною пам’ятки, а моє завдання – надати експозиційного вигляду розкішній глибокій тарілці. Цей вишуканий предмет інтер’єру після реставрації повернеться в експозицію Національного музею історії України.
