Українське килимарство має тисячолітню історію. Це велика мистецька спадщина з багатою орнаментикою, вишуканою колористикою, унікальною системою сакральних символів та знаків. Зразком такої художньої досконалості є предмет із колекції Національного музею історії України – килим горизонтального типу із зображеннями дерева життя та квітів-вазонів і жанровою композицією. Виріб датується другою половиною 19 століття і походить із села Яланця Ольгопільського повіту Подільської губернії (сучасна Вінницька область). Цей витвір потрапив до музею в 1907–1917 роках.
Насамперед привертає увагу обдарованість килимарниці, яка майстерно скомпонувала різнопланові мотиви в чіткі орнаментальні композиції. На світлому тлі килима ми бачимо геометризований рослинний орнамент у вигляді квітів-вазонів та квітів-дерев, що виростають із землі, цвітуть на землі і тягнуться у піднебесся. Орнаментальні квіткові мотиви сповнені символічного змісту. Майстриня, створюючи килим, складала власну композиційну палітру. У жодному саду немає дивовижних рослин, втілених тут. Зображення квітів і вазонів не повторюються, а «небесна» частина квітки супроводжується парою пташок. Пташки є і в «наземній» частині квітів-вазонів.
Символізмом сповнене композиційне зображення двох жінок, постаті яких розміщені між квіткою-вазоном і деревом життя. Однією рукою вони тримають вазон, а іншою – квітку, що проростає із землі. Завершується композиційний ряд основного зображення квіткою-деревом або деревом життя, з якого «проростає» хрест. Над хрестом – дві пташки. Цей мотив нагадує сакральне зображення Голгофи як символа найвищої самопожертви. Зверху і знизу кайма килима оздоблена восьмипелюстковими розетками – «звіздами».
Між казково-міфічними композиціями у верхній частині виробу під каймою розміщене зображення основного мотиву – жанрової сценки: три вершника та сім військових, серед яких, імовірно, командир. А далі знову – дерево-квітка, яке відокремлює маленький емоційний сюжет: жінка пригощає військового. Жанрова сценка з військовими суттєво підсилює враження значущості зображених мотивів основної композиції (квітів-вазонів, квітів-дерев та хрестів), оскільки фігурки пропорційно значно менші. Це сюжетне зображення має розповідний характер і відображає певні сфери життя народу. Майстриня виявила велике вміння та в кількох рисах передала суть події, яскраво окреслила рухи, характер і дрібні побутові деталі.
Такі сюжетні сцени часто трапляються на подільських килимах, і особливого вигляду вони набули саме на Східному Поділлі. Сюжетні сцени з військовими та вершниками розміщували на центральному полі і на обрамленні килима. За легендами, на Поділлі килими з такими сюжетами називали «людськими сльозами» – можливо, тому що вони відтворюють проводи рекрутів до лав російського імперського війська.
В українських землях здавна славили чоловіків саме як захисників своєї землі. Після руйнування Запорозької Січі та знищення залишків автономії України, росія запровадила в українських землях солдатчину, яка невдовзі перетворилась на рекрутську повинність. Рекрутська повинність для українців стала страшним соціальним злом. У народі існували прощальні обряди, під час яких виконували рекрутські, солдатські та інші жалобні пісні. Можливо, тому на деяких килимах поруч із військовими зображували музик. Також до обряду проводів рекрутів входили відвідини церкви, а потім влаштовувався «сумний стіл» і відбувалося благословення рекрутів батьками. Такі сюжети та введення в композицію культових зображень знайшли своє відображення на подільських килимах.
Розглядаючи орнаментальні композиції цього подільського килима з колекції музею, розумієш, що перед тобою унікальний витвір майстрині, який і нині не втратив значущості.
Ольга Іванова, завідувачка науково-освітнього відділу Національного музею історії України
