Одним із перших експонатів, що потрапив до колекції НМІУ, був зуб шерстистого мамонта. Його виявили на унікальній пам’ятці доби пізнього палеоліту – Києво-Кирилівській стоянці (19 тисяч років тому), яку в 1893–1900 роках досліджував один із фундаторів музею Вікентій Хвойка.

Зуби ссавців вважаються важливими знахідками, адже вони дозволяють визначити вид, вік, дієту тварини та клімат, у якому жила особина. У випадку з мамонтами головними показниками є розміри їхніх зубів, частота пластин на них та товщина емалі.

Так, мамонт одночасно мав тільки чотири зуби: по одному, але дуже великому зубу з кожного боку верхньої та нижньої щелеп, що слугували для перетирання їжі. Протягом життя тварини в кожній половині її щелепи послідовно відбувалася зміна зубів у горизонтальному напрямку. Задній зуб рухався вперед і виштовхував стертий передній, який мав вигляд невеликого залишку з декількох емалевих пластин. За життя мамонта зуби змінювалися шість разів, три перші, вважається, були молочними, а три останні – корінними. Дуже великі корінні зуби вирізнялися великою кількістю і твердістю пластинчастих емалевих коробочок, заповнених зубною речовиною. Коли останній із зубів повністю стирався, звір втрачав здатність споживати їжу й гинув. Вважається, що в шерстистого мамонта були найскладніші моляри серед усіх слонів.