Дзвін із с. Рославичі – гарний зразок художнього ливарництва українських майстрів першої половини XVII ст. Він був переданий на постійне зберігання до Київського державного історичного музею (протягом 1950–1965 рр. так називали НМІУ) у квітні 1957 р. Висота дзвону – 43 см, діаметр – 46 см, довжина обводу – 147 см. Дзвін обрамлений орнаментом та містить кириличний напис «року 1649 мца септеврия сей дзвун наданий до святого спаса козаков рославски».
Експонат є пам’яткою часів Української революції середини XVII ст. У той час село Рославичі належало до Київського полку, який очолювали одні з перших соратників Б. Хмельницького – полковники М. Кричовський та А. Жданович. Його жителі приєдналися до лав козацтва та брали активну участь у бойових діях протягом 1648–1649 р. Вірогідно, саме після укладання Зборівського договору у серпні 1649 р., що визнавав козацьку державу у кордонах Київщини, Чернігівщини та Брацлавщини, жителі села власним коштом відлили і подарували цей дзвін місцевій церкві.
На жаль, імена майстрів, які його відливали, не збереглися. Не зважаючи на це, подібний презент був доволі вартісний. Дзвони неодноразово давали як посаг молодої, а козацька старшина й духовенство заповідали їх церквам для спасіння душі. Також, дзвони, як і гармати, були важливим військовим трофеєм, у зв’язку із вартістю матеріалу. З їхньою допомогою віддавали сигнали та збирали війська, у разі потреби їх переплавляли на гармати. Недарма великий гетьман литовський Януш Радзивилл після захоплення Києва 1651 р. наказав вивезти з собою дзвони місцевих церков.
