7 грудня 1811 р. у м. Миколаїв над Дністром народився Микола Леонтійович Устиянович, український письменник, священник та громадський діяч. Він закінчив Греко-католицьку духовну семінарію у Львові, вивчав теологію та філософію у Львівському університеті. Згодом – був парохом у церквах с. Вовків та містечку Славське, у м. Сучава. Устиянович підтримав ідеї Маркіяна Шашкевича та товариства «Руська Трійця» – виступав за формування літературної мови на основі народної, підкреслював культурну єдність українських земель, розділених кордонами імперій. Також засуджував ідею відмови від кириличної графіки на користь латинської та гіпотезу про те, що українська мова нібито є діалектом польської.

У 1848 р. Устиянович узяв активну участь у галицькій Весні народів та став ініціатором скликання Собору руських учених – просвітницького з’їзду. На ньому українські інтелектуали обговорювали питання, пов’язані із заснуванням шкіл, виданням підручників, дослідженням історії краю. У 1860-х був послом крайового сейму, долучився до заснування товариства «Просвіта». В останні десятиліття свого життя перейшов на москвофільські позиції та полишив поетичну творчість, став прихильником вживання «язичія». Помер 3 листопада 1885 р. у Сучаві.

Микола Устиянович є автором оповідань та віршів. Уважається письменником-романтиком: у своїх творах він використовував фольклорні та історичні сюжети. Одна з його поезій, а саме – «Пісня хлібороба», була надрукована у Києві 1876 р., в альманасі «Чайка», що нині є частиною музейного зібрання Національного музею історії України. Вочевидь, у «Чайці» вміщена пісенна версія з 4 строф вірша: у значно пізнішому виданні творів Устияновича цей вірш має 7 строф.

Упорядник «Чайки», літературознавець Фортунат Піскунов, мав на меті видати збірку українських пісень – народних та авторських. Альманах отримав свою назву від першого твору, пісні «Чайка». На думку дослідників, цю поезію написав гетьман Іван Мазепа. Серед авторів текстів і фольклорних записів фігурують також прізвища відомих українських письменників – Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша Ганни Барвінок, Михайла Старицького, Степана Руданського, Якова Головацького та ін.

Попри те, що ім’я Мазепи було у той час під забороною, «Чайка» у грудні 1875 р. була схвалена цензором та підписана до друку. До підписання імператором Олександром  І Емського указу, що витіснив українську мову з культурної царини, лишалося буквально півроку.

Підготувала Надія Кравченко, наукова співробітниця відділу історії України ХІV – поч. ХХ ст.