14 листопада в Україні відзначають день Святої Уліани. В одному із залів Національного музею історії України (НМІУ) експонується дерев’яний благословенний (виносний) хрест, на чільному боці якого вирізьблено постать святої в довгому вбранні. Обабіч постаті розміщено абревіатуру «Св. У. К.», яку можна трактувати як «Свята Уляна, княжна». Якщо таке тлумачення напису правильне, на хресті зображена Св. Іуліанія, княжна Гольшанська, мощі якої перебували в Києво-Печерському монастирі та вважалися однією з головних християнських святинь Києва. Таке зображення може свідчити про виготовлення означеного дерев’яного хреста в одній із майстерень, які працювали для забезпечення потреб Києво-Печерської лаври.
На руків’ї срібної, декорованої гравійованим акантовим орнаментом оправи хреста вигравіювано напис «Сей крестъ господен надалъ до храму с҃ Николаѩ Доброго рабъ божий Ієремей Стефанович Белецкий злотник кієвскій 1720, апр. 1». Дарувальник цього предмета – київський ювелір, який у XVIII ст. мав власний будинок на Подолі у парафії церкви Миколи Доброго. Після смерті власника 1768 року цей будинок успадкував його син, Василь. У 1769 році садибу Ієремії Білецького придбали братчики київського ковальського цеху, які спорудили там мурований цеховий будинок. На плані Києва 1803 року (складеному під керівництвом міського архітектора А. Меленського) садиба ковальського цеху із цеховим будинком розташована навпроти церкви Успіння Богородиці – на місці сучасного скверу навпроти Гостинного двору. В 1730-х роках І. Білецький був урядовцем київського магістрату – інстигнатором, і наглядав за дотриманням громадського порядку. В 1733 році канцелярист генеральної військової канцелярії С. Лукомський у своїх біографічних записах згадував І. Білецького як Ярему-золотаря.
Дослідник М. Петренко у праці «Українське золотарство XVI–XVIII ст.» (1970) зазначає, що з виробів І. Білецького, крім вже згаданої оправи хреста (1720), збереглися виготовлений у 1719 році срібний потир із тавром майстра «IB» та три срібні карбовані оправи книг.
Першим творчість І. Білецького дослідив відомий український мистецтвознавець Д. Щербаківський. На початку 1918 р. він разом із Ф. Ернстом як члени Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні оглянули архітектурні пам’ятки Подолу, зокрема храм Миколи Доброго. Про це Ф. Ернст згадував у своїй праці «Художні скарби Києва, що постраждали у 1918 році». В Науковому архіві Інституту археології НАНУ (далі – НА ІА НАНУ) зберігаються описи історичних пам’яток, у 1918 році складені під час огляду києво-подільських храмів членами означеної пам’яткоохоронної комісії, серед них – і церкви Миколи Доброго. Можливо, саме тоді Д. Щербаківський вперше звернув увагу на вкладний хрест І. Білецького (1720), який на той час перебував у храмі Миколи Доброго. Серед особистих документів науковця, що зберігаються в НА ІА НАНУ, є складений ним список прізвищ київських золотарів XVI–ХІХ ст. та їхніх виробів, які на той час перебували у музеях чи згадувалися в архівних документах. Серед творів І. Білецького в цьому списку першим згадується «Хрест Ніколи Доброго 1720 року».
В жовтні 1922 року Всеукраїнська академія наук (ВУАН) створила золотарську комісію (до її складу увійшов і Д. Щербаківський), яка досліджувала культові предмети, вилучені в 1921 році з українських церков у фонд допомоги постраждалим від голоду, вивезені до московського Гохрана та за клопотанням ВУАН повернені до Києва. Вкладний хрест І. Білецького (1720) у 1923 році надійшов до Першого державного музею в Києві (колишнього Київського художньо-промислового і наукового музею, майбутнього Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка – попередника НМІУ). До закладу цей раритет передала Комісія з вилучення церковних цінностей, у 1921 році створена з метою допомоги постраждалим від голоду Поволжя та Південної України.
Підготувала Олена Попельницька, завідувачка відділу науково-видавничої діяльності НМІУ
