У квітні виповнилося 116 років з дня народження уродженця Києва, якого називали Богом танцю.

Проживши багато років у Парижі, він заповів, щоб саме за місцем народження його ідентифікували на пам’ятній плиті у Франції.

Про це та багато визначного іншого з життя одного з найвидатніших танцівників зі світовим ім’ям розповідає у Києві виставка «Серж Лифар. Політ Ікара», яка проходить у Національному музеї історії України.

І хоча в одній великій залі виставлено лише незначну частину з подарованих на початку 2000-х Україні близько 1,5 тисячі предметів, пов’язаних із зіркою балету, зокрема й особистих речей, — це у Києві одна з найкращих виставок останніх років.

До 50-річчя розкопок кургану Товста Могила поблизу м. Орджонікідзе (нині м. Покров) на Дніпропетровщині Скарбниця Національного музею історії України відкрила виставку «Пектораль. Знахідка століття». Її створили у співпраці з Інститутом археології Національної академії наук України й урочисто відкрили 30 липня 2021 р. Виставка побудована за хронологією перебігу розкопок відповідно до записів із польового щоденника керівника археологічної експедиції Бориса Мозолевського. Експонати послідовно відтворюють етапи дослідницьких робіт.

Саме оригінал Пекторалі став центральним предметом виставки. Прикраса належить до того дуже обмеженого кола історичних, археологічних, культурно-мистецьких артефактів, які виходять за межі власного контексту та набувають знаковості не тільки у своїй країні, а й у світі. Тому, вже на етапі підготовки експозиції, було вирішено один із тематичних блоків присвятити, так би мовити, сучасному «життю» пекторалі.

Кінець року для Національного музею історії України особливо святковий. Адже 26 грудня 1901-го Музей старожитностей та мистецтв, «спадкоємцем» якого є МІСТ, відкрив частину експозиції для відвідувачів. А 30 грудня 1904 року заклад урочисто освятили й відкрили під назвою Київський художньо-промисловий і науковий музей імені імператора Миколи Олександровича. Музей розташовувався у будівлі на вулиці Грушевського, 6, згодом він став родоначальником МІСТ і Національного художнього музею України (NAMU). Розповідаємо кілька цікавих фактів про заснування закладу.

Цього року збігаються в часі два важливі для сучасної української історії ювілеї. Йдеться про 100-річчя від завершення національно-визвольних змагань 1917–1921 років та 30-річчя незалежності країни. Національний музей історії України – МІСТ поєднує ці дати в проєкті «Народжена волею, стверджувана зброєю!». Виставка демонструє тяглість традицій українського війська та поєднує історію збройних формувань періоду Української революції 1917–1921 років зі звитягою сучасних Збройних сил України.

Про Федора Ернста можна зняти пригодницький фільм із трагічним фіналом. Він – авторитетний мистецтвознавець, врятував тисячі українських пам’яток, третину життя перебував на засланнях, був розстріляний. Проте сценаристу варто підготуватися до проблем із матеріалом, бо особистих речей Федора Ернста майже не залишилося. З цим зіткнулися і співробітники Національного музею історії України – МІСТ, коли готували виставку «Рятував від небуття. Музейний простір і всесвіт особистості Федора Ернста». Однак про дослідника розповідають його справи.

Восени 1621 року понад місяць під містом Хотином тривала боротьба між силами Речі Посполитої, якій допомагали козаки, та османами. Ця битва виснажила обидві сторони. В міжнародних медіа перемогу поляків бучно висвітлювали як перемогу християнського світу над невірними. Водночас текст перемир’я 1621 року зник, а деякі компроміси замовчувалися. Османська сторона у власних джерелах теж називала себе переможцем.

У 17 столітті загадковий дарувальник пожертвував Успенському собору кладдахський перстень, типову ірландську прикрасу, що нерідко використовувалась як обручка. Щиток такого перстня зроблений у вигляді двох рук, які тримають серце. А ось ім’я генеральші Параскеви (у чернецтві — Піори) Глєбової, дружини київського генерал-губернатора Івана Глєбова, добре відоме з церковних книг, адже вона багато жертвувала до Успенського собору Києво-Печерської лаври. Серед її дарунків — сапфірова печатка з ініціалами.

Російська історикиня Тетяна Таїрова понад 30 років досліджує період Гетьманщини. З її наукових розвідок можна дізнатися про побут української шляхти 17—19 століть, завдяки дослідниці вперше опубліковано тисячі документів цього періоду. А в новелі «Мазепа. Хроники православного шляхтича» пані Тетяна намагається передати думки та почуття відомих героїв української історії. Свій художній твір дослідниця презентувала в Національному музеї історії України — МІСТ.

На початку жовтня виповнюється 40 років з дати відкриття унікальної усипальниці половецького аристократа в Чингульському кургані. Це поховання поблизу села Заможне Запорізької області археологи знайшли в недоторканому стані, значна частина виявлених коштовностей експонується у Скарбниці Національного музею історії України.

Чингульську Могилу досліджувала Запорізька новобудовна експедиція Інституту археології АН УРСР  під керівництвом Віталія Отрощенка. На рахунку цього археолога є багато інших видатних знахідок, зокрема скіфської доби, проте особисто для нього значно цікавішими є поховання доби бронзи, де менше яскравих речей. Про історію Чингульського кургану й те, чому дослідники досі сперечаються щодо дати половецького поховання, про те, чому трипільці не є українцями, та про дослідницьку кар’єру «на кістяках людей» читайте в інтерв’ю з Віталієм Отрощенком. Далі пряма мова археолога.

Шкіряну основу прикраси коня з Гюнівки за радянських часів реконструювали на чорному тлі замість автентичного синього, уникаючи синьо-золотої комбінації кольорів. «Шапка» із золотим декором виявилася кубком, а зрозуміти це допомогла інша знахідка археологів. Скіфський меч із золотим оздобленням руків’я та піхов виявили під час контрольної  зачистки катакомби, яку дослідники вважали розграбованою вщент. Такі цікаві деталі про знахідки з виставки «Скіфське золото» у Національному музеї історії України — МІСТ розповів археолог Віталій Отрощенко.