Англійський інженер Чарльз де Віньоль у середині ХІХ століття будував ланцюговий міст через Дніпро.
На його прохання фотограф Джон Борн прибув до Києва і сфотографував творіння свого земляка відомим на той час колодіонним способом. Фото мосту 1853 року вважається найдавнішою світлиною Києва, а можливо, й усієї України. За щасливим збігом обставин, альбом київських фотокарток Д.Борна залишився в Україні.
І тепер оригінал раритетної світлини мосту всі охочі до кінця вересня можуть побачити в Національному музеї історії України, у фондових сховищах якого зберігається альбом. Унікальна пам'ятка експонується в рамках виставки "Очима ближніх і дальніх сусідів: Україна в графіці XVII–XIX століть". Маловідомі зображення українських краєвидів (сільських і міських), історичних пам'яток і самих українців, виконані європейськими митцями, дають нам змогу побачити тогочасну Україну та її жителів їхніми очима.
На виставці експонуються також акварелі й стародруки з колекцій Національного музею історії України (НМІУ), Національного художнього музею та Національної бібліотеки України імені В.Вернадського.
Більшість матеріалів показують уперше. Передусім це зображення українських міст, сіл і знакових пам'яток, увічнені в гравюрах і літографіях відомих французьких, німецьких, польських і російських митців. А також — зображення українських козаків, селян, містян, кобзарів-лірників з відомих етнографічних альбомів ХІХ століття.
За словами куратора виставки наукового співробітника НМІУ Ярослава Затилюка, ця "розповідь" про Україну дає нам уявлення про тогочасні стереотипи: це надзвичайно родючі землі з природними багатствами на межі Європи й Азії, що потерпають від набігів татар, а відтак лежать у руїнах. Ще в творах XVII століття було оформлено відповідний описовий образ "краю з ріками молока і меду, але з прокляттям". Тоді ж, завдяки французькому інженерові Гійому де Боплану, уточнено картографічні обриси України, які в античних географів досить розмиті.
Відповідно до уявної "філософської карти" Просвітництва, Україна — це країна Півдня (на одній широті з Францією) і "східна окраїна" Європи, жителі якої (козаки) є гостинними, наділеними різними мистецькими талантами, однак з нереалізованими можливостями, бо через своїх східних сусідів і їхнього володаря (московського царя) втратили дорогоцінну свободу.
У першій половині ХІХ століття, відповідно до канонів європейського романтизму, образ України почасти змінився. Головну увагу приділяли селянам, яких тоді вважали незіпсованими носіями природного способу життя. В описах з'явилися рядки про гарні охайні села й вірність традиціям, описи вцілілих і напівзруйнованих історичних пам'яток.
Про цікавість до України свідчить європейська графіка, зокрема етнографічні замальовки. "Описи українських козаків і селян європейцями слугували взірцем для української інтелігенції у власних починаннях щодо відкриття України та її історії. Європейські видання про історію козацького краю, етнографічні описи його жителів як окремої нації в друкованих джерелах і гравюрах кінця XVIII — перших десятиліть XIX століття істотно вплинули й на самоусвідомлення українців, які від середини ХІХ століття почали поступово позиціонувати себе окремою нацією", — каже Я.Затилюк.
Історик акцентує увагу на важливій обставині: ближні сусіди розглядали Україну як частину власної національної території. Це унаочнюють графічні роботи поляка Наполеона Орди і росіянина Михайла Сажина. Літографії з рисунків Н.Орди показують передусім польські місця пам'яті в Україні: вцілілі та напівзруйновані костели, палаци князів і героїв Речі Посполитої. Натомість товариш Тараса Шевченка М.Сажин зображує переважно пам'ятки доби Давньої Русі, що їх росіяни вважали частиною власної історії.
Відкриття України відбувалося водночас із подорожами до Криму, які були особливо популярними в 1790-х роках. Найкращі тогочасні зображення кримських краєвидів і будівель виконав французький художник Александр де Палдо. Найбільшим за обсягом і найпоказовішим літографічним виданням з ландшафтами Криму став альбом Федора (Фрідріха) Гросса (1822–1897) — директора Керченського музею старожитностей, німця за походженням.
З середини ХІХ століття графічні зображення та літографії поступово витісняє новий винахід — фотографування. Воно здешевило і пришвидшило створення графічного образу, зробило його достовірнішим джерелом. Ці найдавніші світлини українських теренів також можна побачити на виставці в Національному музеї історії України.
