Віяло – вишуканий і водночас унікальний предмет декоративного мистецтва. Під час його виготовлення поєднували живопис, графіку, різьблення, інкрустація. В зібранні Національного музею історії України представлена невелика, проте цікава колекція таких артефактів.
Віяло, що складається, винайшли в Японії у IX ст., а вдосконалили в Китаї. Китайські майстри володіли особливими техніками оформлення цих виробів і століттями зберігали їх у суворій таємниці. Розпис непрозорим лаком, віртуозне кістяне різьблення, витончені шовкові вишивки із зображенням квітів, птахів, ошатно вбраних жінок вражають уяву й нині. У збірці НМІУ представлене саме таке китайське шовкове віяло кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. За своєю конструкцією воно належить до т. зв. віял-пліє (від фр. le plie – «складка»). Таке віяло зібране з каркаса (нижньої частини), що складається з кістяних пластин, і верхньої частини – екрана. Екран виконано з шовку та оздоблено вишивкою із квітів та птахів. Художню цінність має також лакований футляр, корпус якого прикрашено розписом.
Віяло з футляром. Кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Китай.
Із сер. ХVІ ст. завдяки португальським купцям віяла потрапляють до Європи. Підкоривши європейські країни, цей жіночий аксесуар став ефектним доповненням костюма, знаряддям флірту та кокетства. Вважається, що саме іспанки не тільки першими познайомилися з дивовижною новинкою, а й згодом винайшли ту саму «мову сентиментальних почуттів», за допомогою якої спілкувалися зі своїми кавалерами, змінюючи положення віяла. Упродовж наступних століть «мову віяла» продовжували вдосконалювати парижанки. У Франції поширення набула фраза: «Віяло в руках гарної дівчини – скіпетр на володіння світом».
В колекції музею представлений зразок французького віяла ХІХ ст. Завдяки своїй конструкції воно називається брізе (від фр. brise – «поламаний», «розбитий»), адже складається з окремих кістяних пластин, тобто ніби «розбите» на частини. Вгорі пластини з’єднані між собою шовковою стрічкою, а вся поверхня віяла прикрашена поліхромним розписом. На лицьовому боці зображений сільський пейзаж у стилі «старих майстрів», на зворотному в рокайльні медальйони, в них виписані: сюжетна композиція в античному стилі, а по краю – морський та сільський пейзажі.
Віяло. Належало Лесі Українці. ХІХ ст. Франція. Лицьовий та зворотній боки.
Окрім живописних робіт, привертає увагу робота майстра-орнаменталіста, який розписував тільки завитки-рокайль, рокайль у резервах, гірлянди із квітів. Імовірно, цей зразок виконано у період т. зв. «історичних стилів» сер. ХІХ ст. Тоді в моду повернулися віяла у стилі Людовика XІV та Людовика XVІ, на них знову зʼявилися амури, пасторалі, квіти, алегорії, сюжети з античної міфології та відтворення картин «галантних» французьких художників. Проте екземпляр з колекції НМІУ унікальний за своєю меморіальною належністю. Це віяло в 1998 р. подарував музею Євген Іванович Чикаленко – онук українського землевласника, науковця, мецената Євгена Харлампійовича Чикаленка (1861–1929). Воно зберігалося в їхній родині та, за сімейними переказами, належало Лесі Українці.
Віяло. Кін. ХVІІІ ст. Англія.
У збірці музею також міститься однобічне віяло-пліє англійського виробництва кін. ХVІІІ ст. Екран виготовлений із тонкого пергаменту, його центральна частина прикрашена мініатюрою з відтвореною сюжетною композицією – дама з дитиною на полюванні, в стилі дуже популярної на той час німецької художниці Ангеліки Кауфман (1741–1807). Живопис виконаний технікою «пунктир». Її використали для того, щоб якнайточніше передати красу самого оригінала. В 1770–80-ті рр. згадана художниця була така відома, що мініатюри з її картин прикрашали посуд, скриньки, меблі, обкладинки книг. Особливою популярністю серед жінок користувалися англійські віяла з мініатюрними копіями творів Ангеліки Кауфман.
Підготувала Ольга Іванова, завідувачка відділу екскурсійного обслуговування НМІУ
