На виставці «MIRAS. Спадщина» в Скарбниці Національного музею історії України можна побачити різні види посуду для води, які використовували кримські татари. У Криму мало води, тому вона має особливу цінність. Тож і посуд для неї може відкрити багато цікавого про побут та традиції корінного народу України. Серед таких експонатів – гугюм 19 століття з колекції Національного музею історії України (МІСТ).

Дослідниця Ульвіє Айдер-кизи Сеїтосманова зокрема вивчає гугюм як елемент побуту та культури кримських татар. Вона розповіла, як використовували такий посуд та в чому його особливості. Далі – пряма мова Ульвіє.

З історії появи гугюма

У Криму джерело ставало основою життя населення навколо. Зазвичай воно було одне на все село. Кожна родина кримських татар мала спеціальний посуд, щоб принести воду в дім. Його форма відобразила традицію дбайливого ставлення до води. Найхарактернішим виявом такої традиції у посуді є гугюм – мідний глечик для перенесення, зберігання та використання води у побуті.

Гугюм почали використовувати разом із появою мідного посуду на кримському півострові.  Спочатку мідний посуд з’явився на території сучасної Туреччини, бо там було багато родовищ мідної руди. Кулінари цього регіону оцінили переваги згаданого посуду та посприяли розвитку бляхарського мистецтва. Найімовірніше, десь на початку 10 століття мідний посуд з’явився і у Криму.

Відомі різні написання назви посудини: «гугюм», «гугум» тощо. Всі вони є рівноцінними. Діалект кримських татар суттєво відрізняється залежно від розселення. Наприклад, кримські татари на півночі Криму (степова зона) використовують ногайський діалект. Тому вони казали б «гугум». Кримські татари на півдні Криму (тати) мають м’якішу вимову, тому вживали б «гюгум».  

Чому гугюм був зручним у побуті

Широка основа гугюма не давила на плече, а його вузька горловина дозволяла не розплескати воду, коли кримські татари несли її провулочками гірських сіл півострова. Крім того, широка основа гугюма допомогала йому випадково не впасти, коли посуд ставили на землю.

Особлива форма горловини гугюма сприяла ощадливому використанню води, не втрачалася жодна її крапля. Гугюми відрізнялися за місткістю. Чоловіки використовували  великі гугюми об’ємом 5–6 літрів для поливання рослин. Домашнім  господарством займалися жінки. В родинах було багато дітей. Тому, щоб принести воду від джерела, жінки й діти від 12 років використовували малі гугюми об'ємом 2–3 літри.

Гугюм не прикрашали орнаментами. Це був побутовий посуд для повсякденного використання. Він міг багато разів падати, а його зовнішня поверхня  – пошкоджуватися. Саме в гугюмі нагрівали воду на багатті, тому його зовнішня поверхня з часом закіптюжувалася. Тож прикрашати гугюм візерунками не мало сенсу. Водночас на джезві, в якій варили каву, візерунки є, бо її використання пов’язане із прийомом гостей, яким треба показати гарний посуд.

Як довго використовували гугюм

Мідний посуд, на відміну від глиняного, набагато міцніший та не б’ється через падіння. Тому гугюми використовували довго та передавали з покоління до покоління. Наприклад, у родині Ульвіє Сеїтосманової є гугюм, виготовлений ще 1939 року. Його використовувала прабабуся дослідниці Муміне, під час депортації 1944 року він потрапив до Узбекистану, ним користувався дід Ульвіє. За 45 років родина Сеїтосманових повернулася до Криму, гугюм знову був із ними. Нині він зберігається в сім’ї Ульвіє.

З появою централізованого водопостачання та сучасного посуду для використання води потреба в гугюмах зникла. Але у фольклорі збереглися пісні та танці, в яких згадується гугюм. Також цей вид посуду є на малюнках художників 18–20 століть та старовинних кримських світлинах. Ульвіє Сеїтосманова, яка також досліджує кримськотатарську хореографію, використовує гугюм для виконання народних кримськотатарських жіночих танців.