21 січня 1990 року, напередодні святкування річниці проголошення Акта Злуки між УНР та ЗУНР, відбулася одна із наймасовіших акцій, яка увійшла в історію під назвою «Українська хвиля».

Ініціатива проведення «ланцюга єднання» належала членам Народного Руху України, у якому вагому долю організаційних питань щодо акції вирішував Михайло Горинь. Для координації дій та вирішення підготовчих питань, активістам знадобилося близько чотирьох місяців. Невипадково для проведення «Української хвилі» був обраний день, який передував святу, адже це була неділя і до акції мали змогу долучитися якнайбільше людей.

Взірцевою для організаторів «хвилі» стала акція організована балтійськими країнами 23 серпня 1989 року. Цього дня жителі Литви, Латвії та Естонії з’єднали Вільнюс, Ригу та Таллінн «живим ланцюгом», таким чином протестуючи проти окупації та розділу Європи, якій відбувся після підписання Пакту Молотова – Ріббентропа у 1939 році.

У неділю 21 січня 1990 року, тримаючи один одного за руки, українці утворили живий ланцюг, який починався в Івано-Франківську, проходив через велику кількість міст та селищ, серед яких: Стрий, Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир, Київ та інші. Багато учасників тримали у руках синьо-жовті прапори та гасла. Загальна протяжність «Української хвилі» становила приблизно 700 км. За офіційними даними влади, у акції взяли участь 450 тис. осіб. За незалежними підрахунками учасників події було від 1 до 5 млн.

Акція мала велике моральне та політичне значення, ставши символом єдності східних і західних земель України та важливим кроком на шляху до проголошення незалежності.

У Національному музеї історії України зберігається навершя національного прапора, який несли учасники «Української хвилі» 21 січня 1990 року в Києві.

Підготував Антон Богдалов – завідувач відділу історії незалежної України Національного музею історії України