22 січня в українському державно-політичному календарі належить до найзнаковіших дат. Цей день до 1991 р. й українцями в діаспорі, й українськими патріотами в СРСР відзначався як свято нашої державної самостійності. Також 22 січня із 1999 року офіційне святкується як День Соборності України. І на цей день припадає чергова річниця «живого ланцюга» – потужної громадсько-політичної акції, яка відбулася в неділю 21 січня 1990 року, коли три мільйони людей, взявшись за руки, поєднали західні та східні терени України.
Проте починалося все 22 січня 1918 року. Попри поширену думку, цього дня Четвертий Універсал не проголосили, а лише внесли на розгляд Малої Ради. Його обговорення відбувалося на тлі драматичних подій, адже більшовицький уряд у Петрограді вже розпочав проти УНР пряму збройну агресію. В Україну прибували все нові й нові загони російських червоноармійців, більшовицькі агітатори докладали величезних зусиль, аби розколоти українську армію, використовуючи для цього всі засоби – від демагогії до прямого підкупу. Був захоплений Катеринослав, тривали бої під Бахмачем, у самому Києві більшовики готували збройний заколот, центром якого мав стати завод «Арсенал», де переважна більшість робітників були етнічними росіянами.
Все це не могло не підштовхнути навіть тих українських політичних лідерів, які ще продовжували сподіватися на можливість «єдиного революційного фронту» з Петроградом, до усвідомлення історичної неминучості державного усамостійнення УНР. Трохи згодом Михайло Грушевський у книзі «На порозі Нової України» напише: «Нинішнє “велике потрясіння”, сей кровавий напад більшовиків на “хохлів” і огонь руїни» знищили «ті шори, ті пов’язки, котрі лежали на очах українських громадян і не давали їм орієнтуватись в реальних фактах». До проголошення незалежності владу спонукало й те, що українська делегація на мирних переговорах у Бресті просто не могла пов’язувати себе з якимось російським політичним центром: 12 січня міністр закордонних справ Австрії Оттокар Чернін від імені чотирьох держав (Австро-Угорщини, Німеччини, Болгарії, Туреччини) визнав українську делегацію як «правосильне заступництво самостійної народної республіки української».
22 січня на розгляд Малої Ради подали три проєкти Четвертого Універсалу. Найлаконічнішим виявився проєкт Михайла Грушевського, а ті, що подали Володимир Винниченко та Микита Шаповал разом із Миколою Солтаном, були докладнішими, у них значна увага приділялася способам розв’язання земельного питання та націоналізації ключових галузей промисловості. Завдяки компромісу текст Михайла Грушевського доповнили положеннями двох інших проєктів і представили як спільний документ.
Проте за один день завершити обговорення не вдалося: представники національних меншостей висували вимогу спочатку ухвалити закон про національно-персональну автономію, а потім вже повернутися до Універсалу про самостійність. Це було прийнято, і 24 січня такий закон ухвалили. Після обговорення Універсалу у фракціях о 00 годині 20 хвилин ночі із 24 на 25 січня розпочалося урочисте засідання. Попри тривожний час, біля Будинку Української Центральної Ради зібрався величезний натовп, публіка цілком заповнила балкони. На трибуні – Михайло Грушевський: після короткої промови він проголосив текст Універсалу, присутні стоячи слухали його. Підтверджувалися всі демократичні права громадян, акцентувалося на соціальних здобутках Української революції (земля передавалася селянам без викупу), нації отримували права національно-персональної автономії. І найголовніше: «Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу». Після останніх слів Універсалу зал у єдиному пориві виконав славень «Ще не вмерла Україна».
У голосуванні брали участь 49 членів Малої Ради: 39 проголосували «за», 4 – «проти», 6 – утримались. Голова УЦР Михайло Грушевський оголосив: «Універсал про самостійність Української Народньої Республіки прийнятий!».
Підготував Олександр Хоменко, науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» Національного музею історії України
