У ніч з 10 на 11 травня 1918 року неподалік від м. Канева на Черкащині відбулася битва між ІІ корпусом легіонерів польських та військами кайзерівської Німеччини. Цей бій став символом боротьби поляків за відновлення власної національної держави у ХХ столітті й шанується у Польщі як яскравий приклад військової звитяги її народу у боротьбі за незалежність.
Створення польських національних військових формувань у складі Російської імператорської армії розгорнулося з початком Першої світової війни. Вже у березні 1915 року у складі означеної армії з’явився Польський легіон. Після Лютневої революції цей процес значно пожвавився на тлі створення у колишній Російській імператорській армії національних підрозділів з українців, чехів, латишів та представників інших народів. Керівну роль у формуванні польських національних військових підрозділів мав відігравати Головний польський військовий комітет. Російське вище військове командування в особі генерала Лавра Корнілова дало дозвіл на формування польського корпусу, а вже після більшовицького перевороту за згодою командувача Румунського фронту, генерала від інфантерії Дмитра Щербачова було покладено початок формуванню ІІ Польського корпусу.
Проте, з огляду на політичну ситуацію в Україні на початку 1918-го в умовах більшовицького наступу, здебільшого негативне ставлення українського населення до польських військовиків, складнощі в намаганні порозумітися з керівництвом УНР, створення польського війська в Україні відбувалося з великими труднощами. Ще більше цей процес ускладнило підписання Україною мирного договору з Центральними державами 9 лютого 1918 року, адже польські військові підрозділи створювалися як формації, призначенням яких була боротьба саме проти Центральних держав.
Із середини березня 1918 року в Києві тривали переговори між командуванням польських військових частин в особі генерала Е. Міхаеліса, з одного боку, та представниками УНР і німецького військового командування, із другого. Внаслідок цих перемовин статус польських військових формувань визначався як нейтральний, а також було досягнуто домовленості про перебування їх на теренах України, поки не виникне можливість повернутися до Польщі. Проте після державного перевороту та приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського в кінці квітня 1918 року німецьке військове командування зажадало демобілізації польських підрозділів. ІІ Польський корпус, попри ультиматуми німців, демобілізовуватися не забажав і продовжив рух у східному напрямку з надією з’єднатися з іншими польськими підрозділами за Дніпром.
Під час вимушеної зупинки корпусу в районі Канева в ніч з 10 на 11 травня 1918-го його атакували німецькі війська. За дослідженням українського історика Артема Папакіна, під час бою у полон потрапила половина особового складу 5-тої стрілецької дивізії. Решта польських сил продовжували опір на околиці селища Козина до 16.00 11 травня. Наступного дня – 12 травня 1918 року, в Миронівці польське командування та німецькі війська підписали перемир’я, за умовами якого польський корпус склав зброю, а його особовий склад інтернували. Загалом у ході бою під Каневом, за різними оцінками, загинуло 500 вояків із польського та 1500 з німецького боку.
В зібранні Національного музею історії України зберігається пам’ятна нагородна відзнака польських військовослужбовців-учасників бою під Каневом у травні 1918 року.
Підготував Богдан Скопненко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України
