Джозеф Карл Робнетт Ліклайдер. 1960-ті роки.
Його появі передувала не лише тривала копітка праця тисяч вчених та інженерів з різних країн світу, а й політичні події, пов’язані з холодною війною, що розпочалася після Другої світової війни між США та радянським союзом. Зокрема, Карибська криза змусила міністерство оборони США замислитися щодо необхідності забезпечити надійну комунікацію в умовах потенційної ядерної війни. Усі відомі на той час типи зв’язку не підходили: радіозв’язок був би миттєво перерваний через підняття в повітря тонн пилу після вибуху, а телефонні та телеграфні вузли зв’язку були надто централізованими, а відтак вразливими перед ракетними ударами ворога. Завдання поставили вченим Агенції передових дослідницьких проєктів (ARPA), роботу фінансував Пентагон.
Уже 1962 року співробітник ARPA, американський учений Джозеф Ліклайдер опублікував свою працю «Міжгалактична комп’ютерна Мережа», в якій докладно описав принцип роботи мережі, де кожен охочий за лічені секунди міг би знайти будь-яку інформацію. Джозефа Ліклайдера називають батьком всесвітньої мережі, людиною, що посіяла насіння інтернету.
Мапа розвитку мережі Arpanet 1973 року
В ARPA відразу почали шукати, як втілити теорію в життя. Керували проєктом Роберт Тейлор і Лоуренс Робертс. Мережа отримала назву Arpanet, а її перше випробування відбулося саме 29 жовтня 1969 року. Тоді вперше передали дані між двома комп’ютерами, один з яких розташовувався в Каліфорнійському університеті Лос-Анджелеса, а другий – на відстані 600 км від нього, у Стенфордському дослідницькому центрі.
1971 року Arpanet об’єднував уже 15 комп’ютерів США, тоді ж з’явилася можливість відправляти електронну пошту, для якої почали використовувати знак – @. 1973 року до американської мережі приєднали також комп’ютери у Великобританії та Норвегії, і вона стала міжнародною.
Однак, оскільки тогочасні комп’ютери були дуже великими за розмірами та надто дорогими і складними в експлуатації, їх обслуговували винятково співробітники університетів. Тож Arpanet у той час був мережею для науковців. Проте з появою наприкінці 1970-х малогабаритних персональних комп’ютерів їхні власники почали користуватися альтернативними мережами: BITNET, FIDONET та іншими, що 1983 року об’єдналися в інтернет (всемережжя).
Комп’ютер Macіntosh Color Display компанії «Apple». 1995 рік. Музей техніки «Apple» від техномережі «YABLUKA»
Спершу в інтернеті можна було знайти лише текстову інформацію, однак вже 1993 року в Міжнародному дослідницькому центрі європейської спільноти – CERN (Швейцарія) народився саме той інтернет, до якого ми звикли: з кольоровою графікою, фотознімками та відеороликами. 1994 року в мережі з’явилися перші інтернет-магазини, віртуальні банки, реклама, 1998-го – пошукова система «Google», 2004-го – соціальна мережа «Facebook», яка започаткувала еру соцмереж. Тож не дивно, що на початку 21 століття кількість користувачів інтернету в світі загалом та в Україні зокрема невпинно зростала. Так, якщо 2000 року інтернетом користувалося 0,4 % населення України, то 2022-го – понад 78 %.
Ноутбук «Квазар-Мікро». Київ, 2005 рік. МІСТ
Більше про розвиток комунікаційних технологій можна дізнатися на виставці «На зв’язку!» в Національному музеї історії України (МІСТ).
Підготувала Альона Якубець, завідувачка відділу новітньої історії України
