Гетьман України, український державний, політичний діяч і військовик народився 3 (15) травня 1873 року в місті Вісбаден (Німеччина) в одному з найшляхетніших українських родів. Як і більшість чоловіків цього роду, Павло Скоропадський обрав кар’єру військового. В 1886–1893 роках він навчався у Пажеському корпусі в Санкт-Петербурзі. Після цього потрапив на службу до кавалергардського полку в чині корнета. Брав активну участь у російсько-японській (1904–1905) та Першій світовій (1914–1918) війнах, за що був відзначений численними нагородами, та стрімко піднімався службовою драбиною. 1916 року Павло Скоропадський дослужився до чину генерал-лейтенанта та був призначений командувачем 34-го армійського корпусу Південно-Західного фронту (Волинь). Тож до 1917 року його доля тісно перепліталася з російською імперією.
Однак національно-визвольний рух, що набирав обертів в Україні з 1917 року, змінив світогляд Павла Скоропадського. Він взяв активну участь в Українській революції 1917–1921 років. Спершу діяльність Павла Скоропадського обмежувалася військовими справами. В серпні 1917-го діяч провів українізацію 34-го корпусу, який він очолював і що отримав назву «1-го Українського». Із цим корпусом у листопаді зупинив наступ більшовиків із Південно-західного фронту на Київ. У жовтні Павло Скоропадський став генеральним отаманом Вільного козацтва – добровільної напіввійськової організації дрібних землевласників, які відіграли важливу роль у захисті України від загонів Михайла Муравйова взимку 1918 року. Проте у березні 1918-го Павло Скоропадський вирішив іти у політику. Він створив власний політичний проєкт – «Українську Громаду», а 29 квітня 1918-го, під час державного перевороту, діяча проголосили Гетьманом усієї України та військ козацьких.
Зустріч Павла Скоропадського з німецьким імператором Вільгельмом ІІ
І нині роль гетьмана в державотворчих процесах Української революції його прихильники та опоненти оцінюють по-різному. Проте сім із половиною місяців Української Держави переважна більшість дослідників визнають як період соціального та громадського спокою. Сучасники Павла Скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення України означеного періоду. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва та торгівлі, відродження залізничного руху, широкий збут товарів до Німеччини та Австро-Угорщини. В Українській Державі налагодили грошовий обіг, відкрили кілька українських банків, створили державний бюджет. У колекції Національного музею історії України (МІСТ) зберігається кілька купюр згаданого періоду. Серед них – грошова одиниця «1000 гривень» 1918 року.
1000 гривень Української Держави. 1918 рік. МІСТ
Також Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури. Універсалами Павла Скоропадського було ініційовано створення Української академії наук, Національного архіву, Національної бібліотеки, українських університетів у Києві та Кам’янці-Подільському й 150 українських гімназій, а українська мова стала державною.
Водночас гетьманський режим припустився фатальних прорахунків. Реставрація старих порядків російської імперії, спроби повернути поміщикам землю, рішення про обов’язкову передачу селянами врожаю в розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня на підприємствах, заборона страйків – усе це сприяло формуванню опозиції. Розпад Австро-Угорщини та революція в Німеччині ліквідували й зовнішню запоруку стабільності гетьманської влади. 14 листопада 1918 року, прагнучи заручитися підтримкою Антанти у боротьбі з більшовиками, Павло Скоропадський підписав грамоту про федерацію з «майбутньою небільшовицькою росією». Це викликало обурення українців і прискорило падіння його влади у грудні 1918-го.
Останні роки Павло Скоропадський провів у еміграції, де займався активною політичною діяльністю та писав спогади.
Підготували Альона Якубець, завідувач відділу новітньої історії України, та Олена Кохан, старша наукова співробітниця Національного музею історії України
