В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, шанує людство. У березні кожного року в Україні вшановують поета, художника, мислителя та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861), проводячи шевченківські дні. Сьогодні декому здається, що організовувати такі заходи українці почали в радянський період. У дійсності рух за вшанування памʼяті Шевченка почався відразу після смерті поета. Проте у Російській імперії не допускали урочисті заходи на відзначення роковин Шевченка. У 1914 році Державна дума заборонила святкувати 100-річчя від дня народження поета. Тих, хто вийшов вшанувати Кобзаря на вулиці Києва, Харкова, Петербурга, нагайками розганяла поліція.
Популярним Шевченка зробила його книга «Кобзар» (1840), до якої увійшло 8 творів: поема «Катерина», вірші «До Основ’яненка», «Тарасова ніч», «Думи мої, думи мої...», «Перебендя», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «Іван Підкова». Деякі науковці вважають, що вже в кінці ХІХ століття більшість українських осель мали «Кобзар», за яким училися читати. У цей час поширеними були «народні кобзарі», в які люди масово переписували твори Тараса Григоровича і таким чином поширювали їх. Це була відповідь українців на вилучення друкованих «Кобзарів». До таких саморобних збірників іноді потрапляли тексти інших поетів, споріднені духом із Шевченковими. Так, на Галичині тривалий час приписували Шевченкові вірш «Ще не вмерла Україна», і Михайло Вербицький, коли писав музику Гімну, був переконаний, що це слова Шевченка. Також існувала традиція, прийшовши в гості, записувати в домашній альбом господарів поетичні твори. Часто це були вірші чи уривки з поем Тараса Шевченка.
Перший двотомний нецензурований «Кобзар» за редакцією Федора Вовка та Олександра Русова побачив світ у 1876 році у Празі. У Російській імперії таке видання з’явилося 1907 року в Петербурзі. Підготував його Василь Доманицький, позбавивши тексти від помилок і спотворень, встановивши правильну хронологію.
У 1873 році у Львові на знак увічнення пам’яті поета заснували літературне Товариство ім. Т. Шевченка, яке в 1892 році реорганізували в Наукове товариство імені Шевченка. З цього часу почав існувати новий спосіб вшанування українського генія, коли різні організації, установи називали на його честь. До таких закладів належав і наш музей, який у 1924–1935 роках був Всеукраїнським історичним музеєм ім. Т. Шевченка.
У 1900 році в Харкові перед будинком жіночої недільної школи встановили погруддя Шевченка (перший пам’ятник-скульптура Тараса Григоровича в світі).
У 1926 році вийшов перший біографічний фільм про Тараса Шевченка режисера Петра Чардиніна, до зйомки якого були залучені історики, етнографи, літературознавці та використані предмети нашого музею.
«Кобзар» 1907 року видання який передав до музею Олександр Хоменко
Сьогодні, під час російсько-української війни, продовжується вшановування нашого мислителя. Так, під час окупації Городні (Чернігівської області), місцеві жителі провели мітинг до дня народження Шевченка. Вони пройшли по всьому місту з українськими прапорами, вигуками «Слава Україні» та декламували вірші поета.
У грудні 2022 року вчителі школи села Дмитрівки (Краматорського району Донецької області) передали через Олександра Хоменка вишите декоративне панно «Заповіт». Олександр, керівник сектору «Музей української революції 1917–1921 років» Національного музею історії України, в травні 2022 року пішов служити до батальйону «Свобода» 4-ої бригади оперативного призначення Національної гвардії України, також передав до музею й «Кобзар» 1907 року видання, який ви зможете побачити завітавши до нашого музею.
Підготував Сергій Сіренко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України
