Портрет гетьмана Данила Апостола. Колекція МІСТ

29 січня (17 січня за старим стилем) 1734 року відійшов у засвіти гетьман Війська Запорозького Данило Апостол. Він був освіченою людиною, знавцем військового мистецтва та дипломатом. Правив спочатку Миргородщиною, а потім – усією Лівобережною Україною. Мав неабиякий авторитет у козацькому середовищі, завжди послідовно обстоював інтереси Гетьманщини й після поразки Івана Мазепи намагався боронити залишки її автономії.

Найбагатший гетьман України

Данила Апостола обрали гетьманом Війська Запорозького 1 жовтня 1727 року в місті Глухові. Тоді йому було 73 роки. Досвідченому воїну та адміністратору довелося керувати урядом Гетьманату в умовах планомірного наступу Російської імперії на козацьке самоврядування в Лівобережній Україні. За п’ять років гетьманування Данила Апостола було розширено автономію України, підкреслено державний статус Гетьманщини, встановлено чітку судову систему, зменшено кількість російських представників у адміністрації, засновано казначейство, підтверджено магдебурзьке право та створено систему оподаткування вільної торгівлі.

Данило Апостол мав трьох синів і шість дочок, які продовжили рід у 18 і в перших десятиліттях 19 століття. Він був найбагатшим гетьманом України. Колекціонував золоті та срібні речі, а також займався «збиранням» земель. Родовим гніздом Данила Апостола було містечко Сорочинці на Миргородщині, де його батько свого часу сотникував. На власні кошти гетьман побудував там єдину цегляну Спасо-Преображенську церкву.

Спасо-Преображенська Церква у Великих Сорочинцях, яку збудував Данило Апостол

Весною 1733 року Данило Апостол пережив інсульт, внаслідок якого в нього паралізувало ліві руку й ногу. В липні 1733-го стан гетьмана поліпшився. Він цікавився роботою з підготовки кодексу українських законів. Данило Апостол помер на 80-му році життя від другого інсульту. Сталося це в тодішній офіційній столиці Гетьманату – Глухові.

Домовину з тілом гетьмана відправили до Сорочинців, де поховали «з усіма почестями». 5 лютого київський митрополит Рафаїл Заборовський провів поховальний обряд у Спасо-Преображенському соборі за присутності старшин, простих козаків та міщан. Домовину вклали у склеп, який спорудили під підлогою в центрі храму. Згодом там поховали гетьманових дружину Уляну, сина Павла й невістку, інших близьких і далеких родичів та членів їхніх родин – загалом близько 15–20 осіб.

Чим цікавий килим із колекції музею

В Національному музеї історії України (МІСТ) зберігається килим 18 століття, який, за легендою, використали у поховальному обряді Данила Апостола. У інвентарних книгах фондової групи «Тканини» він записаний як килим із поховання гетьмана Данила Апостола із села Великих Сорочинців.

До особливостей орнаментування килима належить кольорове зображення в центральній частині двох двоголових орлів зі знаками держави. У 18 столітті цей декоративний елемент як символ влади й «милостивого пошанування» траплявся здебільшого лише на вишуканих предметах декоративно-ужиткового мистецтва. Візерунок розміщено так, щоб при покриванні килимом, наприклад, труни два орла та вся квіткова композиція візуально сприймалися як вертикальні з обох боків виробу. Орнаментальна композиція розміщена нехарактерно як для вертикальних, так і для горизонтальних українських килимів. Вочевидь, килим виткали на замовлення.

Як більшовики розграбували склеп Апостолів

Родинний склеп Апостолів без втрат зберігався майже два століття, до радянських часів. 23 лютого 1922 року президія Всеросійського центрального виконавчого комітету прийняла постанову «про ліквідацію церковного майна». Створили спеціальну комісію, яка вилучала із церков матеріальні цінності. Не оминуло це лихо і склеп Апостолів у Преображенській церкві. Із храму вивезли найцінніші золоті та срібні речі. За документами, 15 травня 1922 року комісія вилучила із цього родинного поховання чимало цінностей. В неповному списку перераховані золоті і срібні чаші, потири, дарохранильниці, золоті перстні та срібний із позолотою натільний хрестик, що належали гетьману та його дружині, старовинні ікони, металева дощечка з алегоричним зображенням часу смерті Данила Апостола, нагороди, шабля миргородського сотника Олексія Апостола й інша козацька зброя, срібний посуд, куманець із родинною символікою, парчевий золототканий жупан і кунтуш гетьмана, шапки Данила Апостола та його сина, оздоблені хутром, вишиті парчеві й гаптовані жіночі очіпки, а також ґудзики.

Церковне начиння реквізувала радянська держава. Все інше визнали малоцінним. Тільки завдяки миргородським знавцям старовини особисті речі Апостолів не знищили, а передали до Миргородського повітового художньо-промислового і наукового музею. Імовірно, із цими речами підняли й килими, проте їх передали до Кролевецького художнього технікуму як зразки полтавського українського ткання 18 століття.

Палац гетьмана Данила Апостола в селі Хомутці поблизу Миргорода Полтавської області. На території садиби Апостолів з радянських часів діє зооветеринарний технікум

В архіві Національного музею історії України зберігається лист до Коопхудпромспілки приблизно 1941 року про те, що «у Кролевецькому художньому технікумі зберігаються два килими, які належали гетьману Апостолу 18 ст. і являють собою виключну історичну цінність. Музей просить дати вказівки технікуму, про передачу вище згаданих килимів представнику Центрального історичного музею [попередник МІСТ – Ред.] Сенченко О.». Під час Другої світової війни разом із іншими музейними цінностями килими з поховання Данила Апостола евакуювали до Уфи, а 1948-го повернули до музею. 1954 року другий килим із родинного склепу гетьмана передали в Державний музей українського народно-декоративного мистецтва (нині Національний музей українського народного декоративного мистецтва), де він зберігається нині.

Більшість предметів, зокрема особисті речі, вилучені зі склепу Апостолів, мали надзвичайну мистецьку та історичну цінність, проте багато знахідок не збереглося. Частину речей передали до музеїв Миргорода, Полтави, Києва, іншу – до різних організацій, а частина зникла у вирі Другої світової війни та в мороці безвідповідальності й байдужості до національних надбань.

Підготувала Ольга Іванова, завідувачка науково-освітнього відділу Національного музею історії України