13 січня 1808 року в місті Житомирі народився Аполлон Олександрович Скальковський – історик, архівіст та автор численних економіко-статистичних досліджень. Син дрібнопомісного дворянина та онук священника з Чернігівщини, Аполлон Скальковський тривалий час спілкувався польською мовою. Родина була полономовною з огляду на походження мачухи – польки та католички. Проте й Аполлон, і його батько залишилися православними.

Аполлон Олександрович закінчив повітове училище в Житомирі та вступив до Віленського університету (нині Вільнюський) на фізичне відділення. За два роки зробив вибір на користь історії та літератури. Потім продовжив навчання в Москві, де, окрім історії та статистики, вивчав право. Після закінчення навчання Аполлон Скальковський вирішив робити кар’єру чиновника. Подальше життя діяча було нерозривно пов’язане з Одесою, де він отримав службову посаду. Схоже, саме в Одесі познайомився із Софією Живкович, яка стала матір’ю семи його дітей.

У межах службових обов’язків Аполлон Скальковський займався діловодством та вивчав стан міського господарства. Він відомий як автор статистичних досліджень зі значними економічними нарисами-доповненнями. У 1840–1850-х роках зарекомендував себе як фаховий знавець статистики, згодом очолив окремий статистичний комітет.

У дослідженнях Аполлона Олександровича, окрім таблиць, є чимало відомостей щодо розвитку сільського господарства, торгівлі, видобувних галузей промисловості. Також у своїй роботі він приділяв увагу окремим населеним пунктам, цікавився поступом освітньої галузі та демографічними змінами, відстоював необхідність покращення транспортного сполучення.

Портрет Аполлона Скальковського з колекції Одеського історико-краєзнавчого музею

Зацікавлення історією, що з’явилося в часи студентства, не покинуло Аполлона Скальковського. Він досліджував місцеві відомчі архіви, історію козацтва та загалом освоєння Півдня України, зарекомендував себе як перший фахівець із історії Одеси. Також долучився до діяльності Одеського товариства історії та старожитностей, написав низку літературних творів на історичну тематику. Під час археографічних експедицій дослідник обирав документи, що мали увійти до новоствореного історичного архіву в Одесі. Проте за життя Аполлона Скальковського така спеціалізована установа в місті так і не з’явилася, тож документи стали частиною губернського архіву.

У 1880-х роках дослідник видав низку історичних розвідок та археографічних публікацій, у 1885–1886 роках вийшло третє перевидання його «Історії Нової Січі, або останнього Коша Запорозького». Зацікавлення автора саме цією темою невипадкове, адже він свого часу долучився до порятунку та впорядкування архіву Коша Нової Запорозької Січі, документи якого зберігалися в Катеринославі (нині місто Дніпро) в невідповідних умовах. Романтичне захоплення історією козацтва та бажання упорядкувати значну кількість документів посприяли виданню в 1840-х дослідження на цю тематику, яке у списку із 200 публікацій Аполлона Скальковського посідає чільне місце. Із трьох томів праці 1880-х років до бібліотеки Національного музею історії України потрапив другий, на якому зупинімося детальніше.

Другий том «Історії Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» Аполлона Скальковського. Бібліотека Національного музею історії України

Другий том видання складається з 11 розділів, починається з історії появи Олешківської Січі та завершується 1768 роком, коли вибухнула Коліївщина. У об’єктиві автора – історія відносин січовиків із гетьманами та імперською владою, їхня участь у військових конфліктах та обороні укріплень, козацьке землеволодіння та господарювання. Аполлон Скальковський ґрунтовно вивчив документи, що збереглися до його часу, та звернув увагу на архівні джерела, що свідчать про зацікавлення очільників Січі географічно далекими подіями військово-політичного характеру, про відносини з ногайцями, кримськими татарами, сербами, про певну автономію січовиків у релігійному житті, вплив на Січ гайдамацького руху.

Значна частина джерел згаданого архіву з’явилася внаслідок конфліктів козаків із новими поселенцями на Лівобережжі, яким імперська влада надавала земельні володіння. При цьому не враховувалися межі козацьких паланок, оскільки в тогочасній імперії не існувало чогось на кшталт земельного кадастру, та й означені території були описані поверхово.

Мапа з видання «Історії Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» Аполлона Скальковського

Текст праці засвідчує, що її автор – дуже лояльна до імперської влади людина, яка симпатизує російським монархам, засуджує дії Івана Мазепи, наголошує на ролі внутрішніх чинників у розпаді Речі Посполитої (хоча це було не зовсім правдою). Від опозиційних польських симпатій часів студентської юності Аполлона Скальковського не залишилося і сліду. Зрештою, третє видання тритомника побачило світ вже  тоді, коли дослідник мав чин статського радника, отримав особисте дворянство та низку імперських нагород, а також був членом-кореспондентом Петербурзької академії наук.

Та, попри лояльні висловлювання автора на адресу імперської влади та застарілі із сучасного погляду підходи до дослідження, праця Аполлона Скальковського цінується донині. Тритомна «Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» стала одним із перших видань на таку тематику, вона написана на основі оригінальних джерел, частина з яких не дійшла до наших часів. 1994 року працю перевидали. Нині дослідники вивчають її радше як джерело, видання має власне місце в історіографії історії козацтва.

Аполлон Олександрович Скальковський відійшов у засвіти 9 січня 1899 року в Одесі. Його внесок у дослідження історії Півдня України, та й Одеси зокрема, відзначили нащадки. Завдяки реалізації політики декомунізації з мапи міста зник Другий Стахановський провулок, натомість на його місці з’явився провулок Аполлона Скальковського.

Підготувала Надія Кравченко, наукова співробітниця Національного музею історії України