27 листопада виповнюється 159 років із дня народження української письменниці Ольги Кобилянської, що є однією з найяскравіших постатей в історії української літератури. Водночас цьогоріч минула й інша, кругла дата – 80-і роковини з відходу вже літньої письменниці у засвіти. Це сталося 21 березня 1942 р., у самому вирі ІІ Світової війни, що боляче вдарила по Чернівцям, місту, з якими пов’язані десятиліття її літературної діяльності. До річниці із дня народження видатної письменності пригадуємо, чим цікава особистість Ольги Кобилянської і як її життєвий вибір резонує з нинішньою дійсністю, а також роздивляємось її фото та книги із особистої бібліотеки, що нині є частиною фондової збірки Національного музею історії України.
Фото молодої О. Кобилянської, зроблене в Чернівцях у 1881 або 1882 р.
Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у місті Гура-Гумора, що знаходиться на півночі сучасної Румунії; мала німецько-українське коріння та шляхетське походження. Попри те, що літературний талант Ольги був помітний ще з раннього віку, адже ще в підлітковому віці вона почала писати вірші, в її біографії немає значимої альма-матер, як у багатьох колег-чоловіків – лише звичайна школа. Нестачу інституційної освіти Ольга намагалась компенсувати, здобуваючи знання самостійно, налагодила знайомства із письменниками-сучасниками, зокрема потоваришувала з Лесею Українкою та Василем Стефаником. Психологічна глибина, розуміння тонкощів людських емоцій і почуттів, притаманні творам Ольги Кобилянської, є найкращим доказом рівня її ерудиції та й того, що вона абсолютно заслужено присутня в пантеоні українських митців-модерністів.
Спільне фото О. Кобилянської та Лесі Українки. Чернівці, 1901 р.
Коли мовне питання – уже не питання
Особистість Ольги Кобилянської неймовірно актуальна і в контексті вибору мови для написання художніх творів та відповідної мотивації. Свої перші вірші й оповідання письменниця написала німецькою мовою, яку мала право вважати рідною, з огляду на походження матері. Відомо, що вона також мала навички румунської, якою нерідко спілкувалась буковинська інтелігенція, також говорила польською. Проте під впливом україномовного оточення, і зокрема своєї приятельки Софії Окуневської, першої жінки-лікарки в Австро-Угорщині, Ольга обрала саме українську, яка на ті часи мала менш «престижний» статус. Доля показала, що цей вибір, зроблений Ольгою в 17-річному віці, був виграшним, і в певному сенсі спричинився і до її літературного успіху в майбутньому.
Замість бути однією із багатьох, хто писав котроюсь із мов, які претендували на панівний статус, Ольга Кобилянська зробила вибір на користь мови умовної меншості, на культуру якої в ті часи нерідко дивились зверхньо. Цей вибір був мотивований усвідомленням молодою письменницею зв’язку з українською культурою і розумінням, що її глибокі знання саме з цієї мови дозволять їй повніше проявити себе як авторку психологічної прози, написаної про українців і для українців. Такої ж думки притримувались і її сучасники та колеги по літературній ниві, бачачи, що україномовні твори письменниці мають вищий літературний рівень, ніж німецькомовні.
Вибір на користь української у літературній творчості не спонукав Ольгу Юліанівну відмовитись від німецької мови. Її знання допомогли письменниці бути включеною в європейський культурний контекст, зацікавити німецьких колег по літературній ниві українською літературою, друкувати свої твори ще й у перекладі. Ольга Кобилянська знана як перекладачка з української на німецьку, зокрема як авторка літературознавчої праці про Марка Вовчка, а також німецькомовних перекладів її оповідань. Тим більш помітним є персональний внесок Ольги Юліанівни у цій сфері, враховуючи те, що німецькомовні переклади українських творів у її часи були малочисельні і часто розпорошені по окремих періодичних виданнях, що давно вже стали бібліографічною рідкістю.
Перше окремішнє німецькомовне видання поезій Т. Шевченка, авторство перекладів належить Сергієві Шпойнаровському. Ці дві тоненькі книжечки стояли на книжковій поличці О. Кобилянської в її садибі у Чернівцях. Передані МІСТ разом із прижиттєвими виданнями письменниці Оленою Панчук.
Неідеальні стосунки [майже] зразкових родин
У центрі творів Ольги Кобилянської почасти саме жіночі образи, бунтівні й не зовсім, або ж родинні історії, де жінка займає помітне місце. Водночас їх особистості повнокровні й уже відірвані від фольклорного контексту – героїні Кобилянської не обов’язково уярмлені селянки, вони активні, приймають рішення та роблять свій вибір залежно від власних поглядів на життя, якими б вони не були. Для авторки важливо показати мотивацію їх дій, зрозуміти їх спосіб мислення, як вони виборюють своє право на інакшість, шукають компроміси чи навпаки, намагаються жити подібно до покоління своїх батьків. В об’єктиві О. Кобилянської неідеальні родинні відносини в суспільстві, де створення сім’ї вважалося найважливішим завданням в житті, особливо якщо йдеться про жінок. Проте звична для часів письменниці система, у якій головний завжди був чоловік, у її творах дає збій – чоловіки можуть не завжди мати рацію у важливих питаннях, приймати нелогічні рішення чи взагалі просто плисти за течією. Через це жінки, яких з дитинства привчали до послуху батькам і майбутньому чоловікові, мають брати на себе увесь тягар відповідальності за родину. У повісті «Людина» О. Кобилянської саме такий сюжет – головна героїня твору Олена, через безвідповідальність батька та брата мусила стати головною в сім’ї, і поступитись своїми мріями й переконаннями заради її блага.
Повість «Людина» є одним з найвідоміших творів авторки і вийшла друком ще в 1880-х. Більш пізнє видання цього твору, датоване 1931 р., нині є частиною фондової збірки МІСТ. Разом із цією книгою до фондів музею надійшла повість «Ніоба», що вийшла друком у якості окремого видання в 1907 р. Подібно до «Землі», що є magnum opus О. Кобилянської, цей твір також ґрунтується на реальній родинній історії, яка, щоправда, подібна не до біблійної притчі, а до античного міфу. Антична Ніоба, що потрактувала своїх дітей вище за дітей богів, втратила їх і перетворилась на камінь. Головна героїня однойменної повісті Анна, яка так само була про своїх дітей високої думки, ставить собі питання – чому ж вони нещасні й страждають, а декого з них вона вже встигла поховати. Обидві книги, разом із перекладами поезій Шевченка авторства Сергія Шпойнаровського та вищезгаданими фотографіями, стали частиною фондів НМІУ у 1960-х рр. завдяки Олені Панчук, племінниці письменниці.
«Ніоба», видання 1907 р. Підпис зверху, німецькою: «Моїй єдиній дорогій сестрі Євгенії Урицькій. Ольга Кобилянська. Чернівці, в березні 1907 р.»
Право бути собою
Ольга Кобилянська народилася в багатодітній родині дрібного службовця – була четвертою в сім’ї, де було семеро дітей. Брати Ольги отримали добру академічну освіту, сестра Євгенія чудово грала на фортепіано, в родині панувала повага до української культури. Проте на шляху до бажання Ольги отримати освіту стояло законодавство – в Австро-Угорщині жінки не могли вступати до університетів, і якщо вже мали таке бажання та відповідні кошти, шукали можливості закордоном. До того ж, у тогочасному суспільстві панувала думка про малозначність інвестицій в освіту дівчат, які «все одно просто вийдуть заміж». Такий суспільний стереотип наклав помітний відбиток на творчість Ольги Кобилянської. Вона не раз торкалась цієї тематики у своїх творах і на прикладі своїх героїнь показувала згубність панування такої думки. Ольга Юліанівна відвоювала своє право на те, аби займатись улюбленою справою. Хоча «жіночого щастя» у тому значенні, яке було панівним в її часи, вона не зазнала, адже так ніколи й не вийшла заміж, а її творчим намірам перешкоджала хвороба та матеріальні проблеми.
У 1894 р. на засіданні «Товариства руських жінок на Буковині» Ольга Кобилянська мала виступ, текст якого вийшов друком у вигляді брошури під назвою «Дещо про ідею жіночого руху». Це зовсім невеличке видання потрапило до фондової збірки Національного музею історії України внаслідок передачі із Чернівецького літературно-меморіального музею О. Кобилянської, відповідно до розпорядження Міністерства культури УРСР. У своєму невеликому виступі Ольга Юліанівна пояснювала необхідність більших можливостей для отримання жінками освіти, аби вони мали змогу попіклуватись про себе та своїх дітей незалежно від сімейного статусу чи статків чоловіка, і не були тягарем для рідних.
Ця невелика брошура із текстом виступу О. Кобилянської довгий час була частиною постійної експозиції МІСТ
Пошанування із присмаком колоніалізму
Ольга Кобилянська ще за життя стала визнаною письменницею, твори якої не раз перевидавали. Але через наслідки пережитого ще в молодості запалення, у більш зрілому віці вона стала малорухливою. У міжвоєнний період вона відійшла від активної літературної діяльності, проте підтримувала український рух на тоді ще румунській Буковині. В УРСР друкували твори письменниці, хоча сама вона «червоних» симпатій не мала. У 1940 р., в період радянської окупації Буковини, Ольгу Юліанівну прийняли до Спілки письменників УРСР, нагородили почесною грамотою. Пізніше їй це пригадала нова окупаційна влада, яку вона не сприйняла, тож у будинку письменниці в Чернівцях були обшуки, проти неї відкрили кримінальну справу. Від суду її врятував… відхід у засвіти. Ольгу Юліанівну поховали у Чернівцях.
У радянський період Ольга Кобилянська, здавалося б, була належним чином пошанована - заслужено опинилась в пантеоні українських письменників, у її будинку відкрили меморіальний музей. Проте в тогочасному літературознавстві вона мала реноме «селянської письменниці», а модерністський стиль й психологічну глибину в її творах воліли не помічати, заміщаючи їх соціальними конфліктами. Та й загалом, Буковину, щедру на відомих не лише україномовних авторів (чого варті лише Пауль Целан та Роза Ауслендер), радянські літературознавці бачили крізь призму творів про селян О. Кобилянської та Ю. Федьковича, а їх літературну спадщину умисно екзотизували. Показником одностороннього сприйняття творчості письменниці мимоволі стала й марка, випущена до сторіччя з дня її народження, де О. Кобилянську зобразили на фоні смерек та гуцула з трембітою. Показник того, що українське у той час було такою собі провінційною екзотикою, не рівня «великій російській літературі».
Мови написів і розміри шрифтів куди більш промовисті, ніж основне зображення
З відновленням Україною незалежності з’явилась можливість досліджувати творчість письменниці в повній мірі, тож фахівці звернули увагу і на урбаністичні сюжети в літературній спадщині О. Кобилянської, та і на те, що ж саме робить її талановитою авторкою-модерністкою. Незважаючи на те, що літературний талант Ольги Кобилянської був визнаний ще за її життя, в топоніміці Чернівців її ім’я з’явилося лише в рамках декомунізації. Прощання з Розою Люксембург було доречним, хоч і запізнілим, чи не так?
Підготувала наукова співробітниця відділу історії України ХІV – поч. ХХ ст. Надія Кравченко
