Микола Біляшівський

14 листопада 1918 року видано «Закон Української Держави про заснування Української Академії Наук у м. Києві», ухвалений Радою міністрів та затверджений гетьманом Павлом Скоропадським. У першому пункті закону було вказано, що його слід «перевести у життя з 1 листопада 1918 р.». До появи такої установи українська наука йшла достатньо довго.

Академії наук, як об’єднання вчених мужів, пов’язаних спільними інтересами, з’явилися в Європі у 17 столітті. Їх постання пов’язано із бурхливим розвитком насамперед природничих наук як самостійних напрямків, яким не знаходилося місця в університетах. Тогочасна університетська модель включала коло доволі широких за тематичним наповненням дисциплін із текстуальною, а не експериментальною основою: філософію, богослов’я, право та медицину (пригадаймо, що медичні знання тривалий час здобувалися не так через досліди, як за допомогою студій трактатів попередників).

Згодом при деяких нових академіях наук навіть створювали власні навчальні заклади, вихованців яких планували залучати саме до дослідницької праці. З появою на початку 19 століття моделі класичного університету, природничі знання посіли належне місце в його програмах. А членство в академіях наук, що тепер включали різні галузі, вказувало на визнання високого професійного рівня колегами. Мабуть, 19 – початок 20 століття стало часом найбільшого розквіту академій (вони часто мали державну підтримку), так само, як і різноманітних товариств, згуртованих за одним наукових напрямком. Інституалізація науки у 19 столітті, що виявлялася також у творенні професійних об’єднань, не оминула й українські терени.

У статті з нагоди десятиліття Академії наук Михайло Грушевський накреслив такі «визначні, вузлові академічні пункти» у вітчизняній історії від 11 до 20 століття: Академія Ярослава Мудрого; Києво-Могилянська академія; створена у 1918 році УАН. Та коли йдеться про модерний час, то паростки вітчизняної академії наук виводять від двох багатогалузевих товариств: Наукового імені Шевченка у Львові та Українського наукового у Києві. Перше було реорганізоване у 1892 році із заснованого ще 1873 року Літературного товариства імені Шевченка і поділялося на філологічну, історично-філософську та математично-природописно-лікарську секції. Друге постало у 1907 році і зрештою включило історичну, медичну, природничу та філологічну секції. Ні одне, ні інше наукове об’єднання не було регіональним, гуртуючи науковців з різних частин поділеної між двома імперіями України.

Фрагмент листа Михайла Грушевського на бланку Наукового товариства імені Шевченка. МІСТ

Від самісінького початку Української революції постало питання створення Академії наук, фінансованої державою. Лише у 1918 році її вдалося відкрити. Законом від 14 листопада передбачалося найближчим часом здійснити структурний та кадровий розвиток нової установи, згідно із затвердженим статутом. До первісного складу УАН входило 12 академіків, по чотири на відділи історично-філологічних, фізично-математичних та соціальних наук. Вони утворювали Спільне зібрання, обирали голову-президента та неодмінного секретаря. Після перших організаційних кроків належало обрати нових академіків.

Окрім відділів було передбачено створення при УАН національної бібліотеки, астрономічної обсерваторії, фізичного інституту, хімічної лабораторії, ботанічного саду, низки інших національних музеїв, лабораторій та інститутів. Такі плани цілком відповідали визначенню нової установи, що його викладено у першому пункті статуту: «Українська Академія наук у Києві є найвища наукова державна установа на Вкраїні, що перебуває в безпосередньому віданню верховної власти».

31 травня 1919 року Спільне зібрання УАН одноголосно обрало академіком по катедрі української археології одного із засновників та першого директора нашого музею Миколу Біляшівського. Цей факт чудово демонструє вагу тогочасних музейних співробітників у науковому житті та загалом роль музеїв як також і наукових, а не лише просвітницьких установ.

Повідомлення УАН про обрання Миколи Біляшівського академіком. 2 червня 1919 року. МІСТ

У колекції Національного музею історії України (МІСТ) зберігається повідомлення про рішення УАН, надіслане Біляшівському, за підписами неодмінного секретаря Агатангела Кримського та управителя канцелярії Павла Лозієва. У цьому документі натрапляємо на цікаву згадку про місце та час зустрічі І-го (історично-філологічного) відділу та Спільного зібрання. Тоді УАН ще не мала достатньо власних приміщень, тож наради відбувалися на квартирі Миколи Івановича Петрова – професора Київської духовної академії, першого із чотирьох обраних академіків за історично-філологічним відділом. Квартира розташовувалась на розі вулиць Волоської та Іллінської, на третьому поверсі. Згадана будівля збереглася донині – це 5-й корпус Національного університету «Києво-Могилянська академія» на вулиці Волоській, 8/5.

Підготував Максим Яременко, старший науковий співробітник Національного музею історії України