22 травня, як і 19 грудня, українці відзначають день Миколая Чудотворця ‒ одного з найшанованіших християнських святих. У народі свято називають Літнього Миколи, або ж Миколи Теплого. Цього дня 1087 року відбулося перенесення мощей святителя Миколая з міста Мири Лікійської в Малій Азії до міста Барі в Італії. Відтоді 22 травня стало другим святом на честь визначного святого. Святкування цієї події в римській церкві запровадив папа Урбан ІІ (1088‒1099). Наприкінці 11 століття вшановувати річницю перенесення мощей святого стали й на Русі.
Образ святого Миколая, архієпископа Мирлікійського (4 століття), був одним із найпопулярніших на Русі. Свідченням цього є численні іконки з каменю, кістки, металу. Майже немає музейних колекцій, де не було б цих виробів давньоруської дрібної пластики.
В колекції Національного музею історії України зберігається оригінальний екземпляр ‒ невелика іконка з образом Миколая Чудотворця, різьблена з чорно-коричневого сланцю. До музею вона надійшла 1936 року із зібрання Церковно-археологічного музею Київської духовної академії. На жаль, час та місце знахідки невідомі.
Іконка двобічна, із прямими нижніми кутами й заокругленим верхом, виділена пласкою рамкою. На лицьовому боці, в заглибленому ковчегу, розміщено поясне зображення святителя Миколая у єпископському вбранні, правою рукою він благословляє, а лівою притискає до грудей закрите Євангеліє. Риси обличчя та деталі одягу святителя чітко модельовані. В нього видовжений лик, високе чоло зі зморшками, коротка густа борода, великі округлі очі з повіками, виділені рельєфом брови, ніс із широкими ніздрями. На омофорі (частині єпископського вбрання) на плечах зображені великі рельєфні хрести, всередині прикрашені візерунком із намистин. Схожим орнаментом прикрашені і краї ризи, манжети й пасок на стані. Оклад Євангелія прикрашає 12-кінцевий фігурний хрест, вписаний у ромб. Німб святого оздоблений рельєфним рослинним візерунком. Обабіч німба врізаний напис кирилицею – «С|В|Т» ліворуч, «NН|KO|ЛА» праворуч.
На зворотному боці іконки ‒ ескізне зображення святого воїна-вершника (можливо, Георгія), який у правиці тримає піднятий меч для нанесення удару, а в лівій руці ‒ повід коня.
Іконка склеєна із трьох розбитих частин. Припускається, що виріб міг розколотися під час різьблення образу святого воїна, тому зображення на звороті не закінчили. Ймовірно, після цього розколотий образок вставили у оправу. З опису Церковно-археологічного музею відомо, що іконка мала срібну оправу, яка закривала й зворотний бік із ескізом.
За стилістичними ознаками (іконографія святого, художнє оформлення, манера різьблення) образок належить до 13–14 століть. В цей час образ Миколая Чудотворця набув особливої популярності на Русі, як серед знаті та воїнів, так і в народі. В народній уяві святий Миколай поставав універсальним помічником у всіх потребах людей: допомагав у біді, лікував хворих, посилав дощ під час посухи, захищав у дорозі тощо. В лихі часи монгольської навали святого Миколая почали вшановувати і як захисника рідної землі від завойовників, зверталися до нього про заступництво. З 14 століття також набув популярності образ святих воїнів-вершників. Їх вшанування набувало сенсу духовного супротиву завойовникам та втілювало ідею боротьби за батьківщину.
Підготувала Леся Дідух, завідувач сектору середньовічної історії України Національного музею історії України
