«Собори душ своїх бережіть, друзі. Собори душ!», – писав Олесь Гончар (1918–1995) у знаменитому романі «Собор». Знаменитий письменник та літературний критик, він став першим лауреатом республіканської премії імені Тараса Шевченка (1962), очолював Спілку письменників України та був академіком НАН України.

Народився Олесь Гончар (при народженні Олександр Терентійович Біличенко) 3 квітня в селі Ломівка Катеринославської губернії, тоді це була територія Української Народної Республіки (нині в межах міста Дніпра). Коли йому виповнилося три роки, померла матір. Батько одружився вдруге, а вихованням хлопчика займалися бабуся і дідусь, які жили в слободі Суха Козельщанського району на Полтавщині.

З 1927 року майбутній письменник навчався в Бреусівській семирічній школі та був записаний туди вже як Олесь Гончар, за дівочим прізвищем матері. Підлітком влаштувався кореспондентом до районної газети. З 1933-го до 1937 року навчався в Українському книжково-газетному технікумі. 1938 року вступив до Харківського університету на факультет філології. Також працював в обласній газеті в Харкові та пробував свої сили як письменник. До ранніх творів Олеся Гончара відносять оповідання та повісті «Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та інші.

Українські письменники Юрій Збанацький, Михайло Стельмах, Віталій Коротич, Василь Козаченко, Павло Загребельний, Олесь Гончар, Микола Зарудний, Платон Воронько під час зустрічі на квартирі Олеся Гончара. Київ, початок 1970-х років. Національний музей історії України

У червні 1941-го в складі студентського батальйону Олесь пішов добровольцем на фронт. З війни повернувся зі званням старшого сержанта на посаді старшини мінометної батареї. Після повернення додому продовжує писати. Твори Гончара перекладали 67-ма мовами. Серед відомих творів – трилогія «Прапороносці», «Весна за моравою», «Гори співають», «Дорога за хмари», «Тронка».

Найвідомішим твором письменника став роман «Собор», який вперше було опубліковано 1968 року в журналі «Вітчизна». Саме цей твір літературні критики описували як роман-застереження – застереження перед наростанням тенденцій моральної деградації суспільства.  Основна ідея роману – пошуки духовності та людяності. Позитивні головні герої твору за будь-яку ціну прагнуть захистити та зберегти собор як пам’ятку архітектури. Майже 20 років роман був заборонений літературною критикою та вилучений з усіх бібліотек.

Роман «Собор» Олеся Гончара. Видано в Києві 1989 року. Національний музей історії України

Питання збереження історичних пам’яток є дуже актуальними і нині. Особливо під час війни, коли російські окупанти знищують в Україні житлові будинки, школи, лікарні, дитячі садочки, а також храми та церкви, зневажаючи українську історію та загальнолюдські цінності.

З початку повномасштабного нападу російських військ на Україну 24 лютого 2022 року було зруйновано щонайменше 59 духовних споруд у восьми областях країни (дані Міністерства культури та інформаційної політики України, оприлюднені 25 березня). Але спроби окупантів стерти з лиця землі все, що пов’язано з Україною, не зламають нашої віри, свободи та волі до перемоги. Українці були, є і будуть сильним і сміливим народом. А собори ми відбудуємо. Головне – залишатися людяними та мати в серці віру.

Нагадаємо цитату з «Собору» Олеся Гончара: «Мовчить собор. Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу. Навколо вирують пристрасті, ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть будівничі з браконьєрами, а він стоїть, думає свою одвічну думу... Все він бачить і бачив... Стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусно-повний і чистий, як тоді у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів». 

Підготувала  Ольга Голдованська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України