12–14 січня 1972 року КДБ УРСР розпочав спецоперацію «Блок», заарештувавши велику групу українських дисидентів. Нині історики символічно називають тогочасні події «покосом 1972 року» або «заарештованою колядою». У Києві чекістами були заарештовані: Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Данило Шумук, Микола Плахотнюк, Зіновій Антонюк, Олесь Сергієнко, Іван Коваленко. У Львові – В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець. Арешти тривали і в наступні місяці.

Є всі підстави вважати, що репресії 1972 року були загальносоюзною операцією КДБ. Ще 30 грудня 1971 року Політбюро ЦК КПРС ухвалило рішення про початок акції проти поширення самвидаву. Безпосереднім приводом для арештів стало затримання на станції Чоп 4 січня 1972 р. громадянина Бельгії, члена Спілки української молоді Ярослава Добоша. Він намагався вивезти за кордон фотокопію «Словника рим української мови» Святослава Караванського, тоді вже політв’язня. Перед тим Я. Добош у Києві зустрічався з І. Світличним та іншими шістдесятниками. У КДБ його примусили зізнатися, що він прибув «для виконання завдання закордонного антирадянського центру бандерівців ОУН». Добош виступив із каяттям по радянському телебаченню, його відповідну заяву опублікувала радянська преса, після чого його вислали за межі СРСР.

За даними Харківської правозахисної групи, у 1972–1974 рр. в Україні чекісти заарештували не менше 193 осіб, зокрема за антирадянську пропаганду – не менше 100 осіб, за релігійні переконання – не менше 27 осіб. Улітку й восени 1972 р. відбулися судові процеси. Майже всіх заарештованих засудили за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР («антирадянська пропаганда»). За інформацією правозахисниці Людмили Алексєєвої, було засуджено 89 осіб, серед них: із Західної України – 55 (з них 13 зі Львова), зі Східної та Центральної України – 48 (з них 28 – з Києва).

Вважається, що репресії 1972 року поклали кінець активному руху шістдесятників. Акція чекістів проти українського самвидаву вдалася, він перестав бути основним засобом боротьби з режимом. Розповсюдження самвидаву на деякий час значно зменшилося.

У колекції Національного музею історії України зберігається весільна сорочка В’ячеслава Чорновола, вишита його дружиною Атеною Пашко. Її було передано на зберігання – після загибелі політика у березні 1999 року.