Погруддя Дмитра Вітовського роботи майстра-різьбяра М. Бринського.

Листопадовий чин або Листопадовий зрив — так в історичній літературі називають українське повстання у Львові 1 листопада 1918 року.

На теренах Австро-Угорської імперії після її поразки у першій світовій війні утворювалися нові національні держави. Тож у Львові 18 жовтня 1918 р. постала Українська національна рада (УНР), яка на наступний день оголосила про створення Української держави на «етнографічних українських землях». Водночас новопроголошена Польща вважала Галичину своєю невіддільною складовою.

1 листопада 1918 р. для перебрання влади від австрійської адміністрації до Львова мала прибути Польська ліквідаційна комісія. 31 жовтня 1918 р. відбулася нарада між представниками УНР та Центральним військовим комітетом (ЦВК — таємною організацією офіцерів-українців австрійської армії). На ній голова ЦВК, сотник Легіону українських Січових Стрільців (УСС), Дмитро Вітовський підсумував: «Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки». У ніч на 1 листопада з допомогою українців-вояків австро-угорського гарнізону Львова майже безкровно був встановлений контроль над 200-тисячним містом. До 7 години ранку повстанці, зайняли урядові будівлі та стратегічні пункти Львова. У газеті «Українське слово» від 3 листопада 1918 р. за підписом Д. Вітовського, який очолював виступ, було надруковане повідомлення про фактично введення військового стану на території Львова. Представник Австро-Угорської адміністрації передав владу в місті УНРаді. У більшості населених пунктів Східної Галичини завдяки зусиллям УСС управління також перейшло до рук українців. У той же день, 1 листопада, у Львові розпочалося польське збройне повстання, що згодом переросло у повномасштабну польсько-українську війну, яка точилася до липня 1919 р.

Внаслідок Листопадового чину було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Це стало вагомим досвідом у подальшому українському державотворенні та об’єднанні українських земель в єдину Соборну Українську Державу.

Підготувала Ярина Вовк, провідна наукова співробітниця