Каламарі XVII ст.
Професійна майстерність людей, чиїм ремеслом і покликанням було створювати рукописні тексти, цінувалася здавна. Навіть у ті часи, коли державами керували військові еліти — «люди меча». Не становили винятку й вміння писарів XV—XVIII ст., робота яких забезпечувала щоденне функціонування політичних, військових, фінансових, релігійних та освітніх інституцій.
У «День знань» пропонуємо більше дізнатись про українську писемну культуру ранньомодерної доби, а також оглянути кілька каламарів із колекції Національного музею історії України — «ґаджетів», які допомагали зберігати чорнила й писемне приладдя, створювати тексти, підкреслювати поважний статус їх власника.
Протягом XV—XVIII ст. писемна культура активно поширилась за межі монастирів і церков, цьому сприяв розвиток міст, ремесел, торгівлі та державних інститутів. Професійними творцями текстів усе частіше ставали грамотні люди — міські урядники, купці, канцеляристи чи козацькі писарі, яким навчання в академіях, університетах, колегіях, семінаріях та братських школах відкрило нові карʼєрні можливості.
Потреба у швидкому написанні літер сприяла утвердженню скоропису, який суттєво зменшує довжину слова, спрощує його написання та з’єднує літери між собою. Можна помітити, що у скорописних текстах кожна літера має різні способи написання, а почерк автора відображає мистецькі віяння готики й бароко. Уважному читачеві такий текст може підказати де він був написаний, із якого регіону походив писар і навіть заклад, у якому він навчався грамоті.
Український писар кінця XVIII ст. Фрагмент ілюстрації з праці О. Рігельмана «Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі».
Знаряддям праці цих людей було перо, натиск і нахил якого максимально розкривало індивідуальні риси почерку. Хороший писар мав уміти правильно підбирати та ладувати пера: знежирювати їх за допомогою лугів, гартувати у гарячому піску і заточувати спеціальним складаним ножем, яким під час роботи доводилося користуватись часто.
Каламар похідний. XVIII ст.
Підготовка хорошого писаря потребувала багато зусиль та часу. Його посада вимагала знання різних мов і писемних традицій (зокрема і «східних»), а діяльність супроводжувалася інтелектуальним та фізичним напруженням. Образ писаря нерозривно асоціюється із каламарем, що слугував для зберігання чорнил та писемного приладдя. Залежно від естетичних вподобань і фінансових можливостей власника, каламарі виготовляли з металу, скла, кераміки чи кістки, оздоблювали візерунками, рослинними орнаментами й літературними сюжетами, що робило їх справжніми витворами мистецтва. Срібні каламарі слугували клейнодом, символом влади генерального писаря, одного із найвищих посадовців Війська Запорізького.
Підготував Олексій Савченко, старший науковий співробітник відділу історії України XIV – поч. ХХ ст.
