Розбитий прихильниками білогвардійців бюст Тараса Шевченка на Царській (Європейській) площі. Київ, серпень—вересень 1919 р. Світлина. Експозиція відділу «Музей Української революції 1917—1921 років» Національного музею історії України

У середині липня 1919 р. військово-політична ситуація в Україні зазнала кардинальних змін. Українська Галицька Армія, програвши Польщі збройну боротьбу за терени Західної України, вимушена була перейти на східний берег Збруча. Попри весь трагізм цієї ситуації, поява на Наддніпрянщині майже 50-тисячної УГА (Дієва Армія УНР тоді нараховувала тоді близько 35 тисяч осіб) дозволила суттєво зміцнити становище Директорії, військо якої під ударами незрівнянно численніших більшовицьких сил відступало і мало змогу обороняти тільки досить невеликий район довкола тимчасової столиці УНР — Кам’янця-Подільського.

На початку серпня 1919 р. об’єднані армії Соборної України переходять у наступ. Було сформовано три групи військ, перед якими поставили завдання — звільнення Києва та Одеси. Найпотужнішою з них була група Київського напряму, до якої входили 1-й та 3-й Галицький корпуси та Запорізька група Дієвої Армії УНР. Загальне командування групою здійснював генерал Антін Кравс — один із найвизначніших воєначальників УГА. 9 серпня після запеклих боїв група під його командуванням вибила більшовиків із Жмеринки. 10 серпня українські армії входять у Вінницю, потім звільняють Полонне, Старокостянтинів, Калинівку, Козятин, Бердичів. 20—21 серпня Червона армія зазнає серйозної поразки в районі Житомира, 24 серпня звільнено Фастів та Білу Церкву.

Увечері 30 серпня  обʼєднані українські армії входять у Київ. Одначе на українську столицю насувалася й інша сила — загін російської Добровольчої армії під командуванням генерала Миколи Бредова. Вранці 31 серпня білогвардійці також вступили до Києва. Близько полудня 31 серпня українські війська зустрілися із денікінцями в районі Думської площі (нині — Майдан Незалежності). Коли денікінці спробували вивісити на балконі Міської думи російський триколор, один із козаків за наказом полковника Запорізької групи Володимира Сальського зірвав його і кинув під копита коня свого командира. Між білогвардійцями й українськими силами розпочалися збройні сутички. Полковник Сальський пропонував силою вибити Добровольчу армію з міста, але генерал Кравс поїхав на переговори до Бредова і ухвалив рішення — підкоритися його ультиматуму та вивести українські підрозділи з Києва. Перемога на полі бою обернулася політичною поразкою.

В Українській Повстанській Армії день 31 серпня щороку відзначався як свято Слави Української Зброї.

Підготував Олександр Хоменко, науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917—1921 років»