8 липня 1811 року народився Володимир Караваєв — знаний хірург свого часу, один із організаторів медичного факультету Київського університету Святого Володимира (нині Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця) та перший його декан, почесний громадянин Києва.
Меморіальна дошка на честь В. Караваєва. Київ. ХХ ст.
Володимир Опанасович походив із купецького роду, його батько вважав освіту важливою, тому забезпечив своїм дітям навчання у гімназії. Саме там В. Караваєв відкрив для себе природничі дисципліни — захоплення, яке й зробило його лікарем. У 1827—1831 роках Володимир як вільний слухач відвідував лекції на медичному факультеті Казанського університету (в той час кількість студентів на курсі була невеликою — всього 20 осіб). Одержавши диплом лікаря І-го розряду, В. Караваєв обрав спеціалізацію хірурга й наступні три роки працював у різних медичних закладах Санкт-Петербурга.
Найбільший вплив на професійне становлення Володимира Опанасовича в 1830-ті роки справила співпраця з М. Пироговим, який допоміг молодому лікарю вдосконалити навички хірурга. Після кількох років наукової і практичної роботи за фахом у низці медичних закладів В. Караваєв написав працю “De phlebitide traumatica” та після її публічного захисту одержав ступінь доктора медицини. Вражає і працездатність лікаря наприкінці 1830-х: якщо звичайний професор виконував 15—30 операцій за рік, В. Караваєв — 113. Водночас, перебуваючи в той час із робочою поїздкою в Німеччині, Володимир Опанасович уперше познайомився з технологією проведення операцій на очах, що згодом стало одним із напрямків його спеціалізації.
Значні досягнення у практичній хірургії та науковій роботі уможливили обрання В. Караваєва в 1841 р. професором хірургії і деканом на щойно відкритому медичному факультеті Київського університету (на той час лікареві було лише 29 років). Прикметно, що перш ніж обійняти цю посаду, новопризначений професор три місяці ознайомлювався з організацією навчального процесу медичних факультетів у Москві та Петербурзі.
Медичне приладдя ХІХ — початку ХХ ст. Із зібрання Національного музею історії України
Паралельно з викладанням В. Караваєв проводив складні хірургічні операції в міській лікарні для бідних (тільки за перший рік зробив 180 операцій без жодного смертельного випадку, і це в умовах, коли читав по 30 годин лекцій на тиждень). Адміністративні обов’язки декана забирали багато часу, з 1844 року Володимир Опанасович постійно прохав раду університету звільнити його від них. Зрештою, 1847 року В. Караваєв, попри одностайне голосування на його користь, категорично відмовився від посади. Надалі працював хірургом у лікувальних закладах Києва та професором в університеті. З огляду на широке коло наукових зацікавлень, Володимир Опанасович став фактичним зачинателем низки медичних напрямків, зокрема вітчизняної офтальмології, отоларингології, травматології, пластичної хірургії та нейрохірургії. Він написав значну кількість наукових праць, серед яких важливе місце посідає “Оперативна хірургія”, вперше видана 1873 року.
У Києві В. Караваєву вдалося налагодити щасливе особисте життя. В 1845 році від одружився з Анною Лухмановою, вони виховали четверо дітей.
Не стало знаного хірурга, офтальмолога та педагога 3 березня 1892 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Підготував Анатолій Бараннік, науковий співробітник Національного музею історії України
