Хрест із поля битви під Берестечком. Україна. Середина XVII ст. Із зібрання Національного музею історії України
На початку 1648 р. сотник Чигиринського реєстрового полку Богдан-Зиновій Хмельницький вибив пропольську залогу з Микитинської Січі. Ця подія започаткувала найбільше козацьке повстання в історії України. Протягом 1648-го козацькі війська в союзі із загонами кримських татар знищили регулярне польське військо під Жовтими Водами та Корсунем та розігнали шляхетське ополчення під Пилявцями. Наступного 1649 р. перемоги козаків вдалося частково закріпити у Зборівському мирі, яким Річ Посполита вперше визнавала юрисдикцію козацької адміністрації над трьома наддніпрянськими воєводствами. Останнє легалізувало активне формування козацьких державних інституцій (адміністративно-територіальної системи, війська, судів тощо). Все це дозволило історикам класифікувати Хмельниччину як козацьку революцію, а постале державне утворення – Військо Запорозьке – як ранньомодерну українську державу.
Проте мир 1649 р. підписали лише під тиском кримського хана, його умови загалом не влаштовували ні Річ Посполиту, ні козацьку Україну. Протягом 1650 р. обидві сторони порушували перемирʼя та висували звинувачення одна одній. Зрештою в лютому 1651 р. польські війська здійснили спустошливий рейд козацькою Брацлавщиною, а на початку літа зібрали величезне військо (за різними даними – від 100 до 200 тис.) на Волині неподалік Берестечка. Трохи згодом сюди ж прибуло велике козацько-татарське військо (40–60 тис. боєздатного війська козаків і 30–40 тис. татар). Так 28 червня 1651 р. розпочалася наймасштабніша битва Хмельниччини.
Перші кілька днів битва відбувалася зі змінним успіхом, але потім військо кримського хана неочікувано вийшло з поля бою. Відомі нині джерела не дозволяють нам однозначно пояснити такі дії хана. Можна припустити, що Іслам Гірей ІІІ не мав наміру сприяти повному розгрому армії Речі Посполитої. Коли ж Б. Хмельницький із писарем спробували завернути татар, хан фактично полонив козацького гетьмана й відступив на південь.
Залишившись без гетьмана та союзників, козацьке військо не припинило битви (навіть здобуло одну з панівних висот), але повноцінно продовжити наступальні операції вже не могло. Водночас війська Речі Посполитої намагалися затиснути оточення навколо козацького табору й постійно обстрілювали його важкою артилерією. Після невдалих перемовин козацька старшина вирішила відступати. В організації цього заходу ключову роль зіграв наказний гетьман Іван Богун. Йому вдалося побудувати переправи через річку Пляшеву (між нею та польським військом і був затиснутий козацький табір). Проте під час відступу в козацькому таборі спалахнула паніка, яка призвела до втрати контролю над частиною війська й загибелі кількох тисяч осіб. Попри це Іванові Богуну вдалося вивести з оточення значну кількість козацької армії.
Наслідками поразки під Берестечком стало суттєве обмеження суверенітету Війська Запорозького. Так, згідно з умовами Білоцерківського миру (вересень 1651 р.) козацька юрисдикція поширювалася лише на землі Київського воєводства, а козацький реєстр мав зменшитися до 20 тис. осіб. Козацька старшина не змирилася із цим, тож наступного 1652 р. Військо Запорозьке завдало поразки польській армії у Батозькій битві, таким чином усунувши негативні наслідки поразки під Берестечком.
Запрошуємо детальніше дізнатися про наймасштабнішу битву Хмельниччини на лекції “Битва під Берестечком 1651 р. в контексті Української національної революції 1648–1676 рр.”, що відбудеться 4 липня у нашому музеї. Початок о 16:00.
Підготував Анатолій Бараннік, науковий співробітник музею
