Фрагмент фрески з Десятинної церкви з графіті, нанесеним киянином майже тисячу років тому. З експозиції Національного музею історії України.

Поява писемних джерел радикально змінює сприйняття історії. Безіменні давні люди отримують імена, голос, зрештою власні історії. Вони стають значно ближчими до нас. Поява та поширення письма на Русі, формування традиції літописання, дали нам можливість побачити і почути про події, що вирували за середньовічної доби на наших землях.

Але якби писемні пам'ятки Середньовіччя обмежувалися лише офіційним історіописанням та релігійними текстами, то ми б бачили лише частину давнини, те, що було важливим авторам та замовникам цих безперечно значимих текстів.

Натомість звичайні, побутові записи, особисте та ділове листування, які засвідчені в першу чергу величезним корпусом берестяних грамот із Північної Русі, показують життя людей у всьому розмаїтті: ділові проблеми, сварки, близькі стосунки та навіть злочини. На жаль, руйнування матеріалів і те, що анонімні автори ХІ–ХІІІ ст. навряд чи думали про їхню важливість у майбутньому, робить це джерело дуже яскравим, але рідкісним. На українських землях, внаслідок природних особливостей, берестяні грамоти майже не зберіглися. І нині дослідники мають тільки одну грамоту зі Звенигорода, текст якої можна прочитати. Показово, що її зміст – це вимога повернути борги.

Культові споруди Русі залишили на собі сліди середньовічного хуліганства – графіті, що інколи рясно вкривали стіни публічних та релігійних споруд.

Один із яскравих прикладів – корпус графіті Софії Київської та Золотих воріт у Києві – споруд, які, хай і з руйнаціями, але збереглися до нашого часу. На їхніх стінах – різноманітні сюжети, записи про важливі для авторів події, звертання до Бога із конкретними проблемами та переживання і анонімних авторів, і князів. Середньовічна цегла та тиньк зберігають на собі навіть добре знайоме жителям великих міст хуліганство. Так само, як і сучасні, стіни давньоруських храмів були тим публічним простором, де сучасники всіляко засвідчували свою присутність.

Літописи відомі та вивчаються вже понад 200 років, тому навряд чи ми можемо очікувати від дослідників якісь несподівані знахідки у добре відомих текстах. А епіграфічні пам'ятки княжої доби ще повідомлять нам багато нового про життя далеких, але таких подібних на нас, предків.

Підготував старший науковий співробітник музею Володимир Колибенко