Групове фото членів Київської громади. Київ. Кінець ХІХ ст. З фондового зібрання Національного музею історії України.
Розвиток української культури Наддніпрянської України в ХІХ ст. суттєво загальмував Валуєвський циркуляр 1863 року. Забороняючи цензурним інституціям дозволяти друк українською мовою книг освітнього та релігійного змісту, циркуляр міністра внутрішніх справ таки давав шанс побачити світ українським творам красного письменства та науковим розвідкам.
Натомість, ухвалений 18 (30) травня 1876 року Емський указ, фактично вводив повну заборону на функціювання української мови у публічному просторі, поставивши на паузу розвиток української культури в Наддніпрянщині і посприявши перенесенню центру українського життя до Східної Галичини.
Помітка на книзі П. Мартиновича про її друк за часів дії Емського указу. Перша третина ХХ ст. З фондового зібрання Національного музею історії України.
Емський указ став наслідком реакції офіційних кіл Російської імперії на зростання активності українських організацій Наддніпрянщини. Так, після тривалої паузи в діяльності (спричиненої виданням Валуєвського циркуляра) на початку 1870-х років поступово відроджується Стара Київська громада. У наступному п’ятиріччі її діячі зосередяться на наукових, головно етнографічних, дослідженнях українських земель (для цих потреб у 1873 році громадівці відкривають Південно-західний відділ Російського географічного товариства).
Членами згаданого товариства були близько 200 науковців. Зокрема, Володимир Антонович та Михайло Драгоманов відредагували двотомник історичних пісень українського народу, а Павло Чубинський — 7-м томів “Трудов этнографическо-статистической экспедиции...” (остання праця уможливили складання мапи поширення української мови на землях Східної Європи). У 1874 році члени товариства відіграють головну роль в організації і проведенні ІІІ-го Археологічного з’їзду (відбудеться в Києві), де представлять європейському науковому загалу свої українознавчі студії. Останнє негативно сприймуть російські монархісти, які заперечували сам факт існування українського народу. Іншими досягненнями товариства було створення музею (із загальноукраїнським характером за задумом) та бібліотеки (обидві установи зберігали свої фонди у будинку Г. Ґалаґана).
Труды третьяго археологического сьѣзда въ Россіи, бывшего в Кіевѣ въ августѣ 1874 года. – Т. 1. – К., 1878. З наукової бібліотеки Національного музею історії України.
Проукраїнська діяльність Київської громади та Південно-західного відділу Російського географічного товариства призводила до конфліктів з російськими монархістами, зокрема, М. Юзефовичем. Останній, попри своє українське походження, був противником українського національного руху, вважаючи його потенційно сепаратистським. Саме за результатами його листа до начальника ІІІ-го відділення (канцелярії російського монарха), імператор Олександр ІІ ініціював особливу нараду, яка розглянула звинувачення проти українофільського руху. Її висновки та рекомендації лягли в основу документа, який підписав 18 травня (за новим стилем) 1876 року Олександр ІІ у місті Бад-Емсі (Німеччина), — Емського указу. Цей документ, доповнюючи обмеження Валуєвського циркуляра, забороняв друкувати і завозити з-за кордону книги українською мовою. Під заборону також потрапляло публічне виконання творів українською мовою (віршів, пісень, вистав, лекцій тощо).
Одночасно, після видання Емського указу, російська влада закриє Південно-західний відділ Російського географічного товариства, громадівську газету «Київський телеграф», а самі громади будуть змушені призупинити свою діяльність. Іншим наслідком стане звільнення з роботи активних учасників Старої Київської громади – професорів Київського університету. Указ також передбачав заслання, як “небезпечних агітаторів” Павла Чубинського та Михайла Драгоманова, але останньому вдасться вчасно виїхати за кордон.
Підготував науковий співробітник музею Анатолій Бараннік
