Художник Анатоль Петрицький. м. Харків, 1941 р. Із зібрання Національного музею історії України
Згадаймо цього дня Анатоля Петрицького (1895–1964) – відомого українського живописця, театрального художника, ілюстратора, заслуженого художника УРСР (1930), народного художника СРСР (1944), професора, лауреата Державної премії (1949, 1951).
Петрицький Анатолій Галактіонович народився 31 січня (за старим стилем) 1895 року в Києві, в сім’ї діловода Південно-Західної залізниці. Невдовзі після його народження важко захворів батько. Скрутне становище змусило віддати 9-річного Анатолія на виховання до сирітського притулку Південно-Західної залізниці. Як і всі його вихованці, Анатолій Петрицький закінчив двокласне залізничне училище, освоїв робітничу спеціальність.
Анатоль Петрицький (1895–1964). Натюрморт. 1915. Полотно, олія. Із зібрання Національного художнього музею України
Бажання малювати привело Анатолія Петрицького до Київського художнього училища, де він навчався упродовж 1912–1918 років. Також в 1913 році навчався у студії Олександра Мурашка. Від 1914 року брав участь у художніх виставках, а 1917 – захопився театром. Готуючись до постановки українських інтермедій, вивчав українське народне мистецтво в музеях Києва під керівництвом художника Василя Кричевського та мистецтвознавця Данила Щербаківського. У перші роки художньо-театральної діяльності Анатоль Петрицький оформляв вистави у «Молодому театрі» Леся Курбаса, театрі «Музична драма», Першому театрі Української Радянської Республіки імені Тараса Шевченка, театрі опери та балету в Києві. У «Молодому театрі» в 1918–1919 роках та Першому державному театрі імені Тараса Шевченка у 1920–1921 роках обіймав посаду головного художника.
Анатоль Петрицький (1895–1964). Натюрморт (конструктивна композиція). 1923. Полотно, олія. Із зібрання Національного художнього музею України
Після закінчення у 1924 році Вищих художньо-технічних майстерень (ВХУТЕМАС) в Москві Анатоль Петрицький повернувся до Харкова. У 1925–1927 роках він художньо оформлював вистави в Українському драмтеатрі імені Івана Франка, у харківській, київській та одеській операх. Зокрема, працював над виставою «Вій» за п’єсою Остапа Вишні (1925), оперою «Сорочинський ярмарок» Модеста Мусоргського (1925), балетом «Корсар» Адольфа Адана (1926). Театральні ескізи Анатоля Петрицького в 1925 році виставляли на міжнародній виставці декоративних мистецтв в Парижі. У 1927–1931 роках митець займався художнім оформленням оперно-балетного репертуару (Джакомо Пучінні «Принцеса Турандот», Рейнгольда Глієра «Червоний мак», Дмитра Шостаковича «Золотий вік» та інших). Створені у передвоєнні роки творчі роботи митця увійшли до скарбниці українського театрально-декораційного мистецтва (опера «Черевички» та балет «Спляча красуня» Петра Чайковського, п’єса «Богдан Хмельницький» Олександра Корнійчука та інші).
Художник Анатоль Петрицький, режисер Гнат Юра та його брат Олександр Юра-Юрський розглядають ескізи до вистави «Вій» за п’єсою Остапа Вишні. м. Харків, 1924 р. Із зібрання Національного музею історії України
У післявоєнний час Анатоль Петрицький став двічі лауреатом Державної премії СРСР за художнє оформлення спектаклів «Макар Діброва» та «Калиновий гай» (режисер Гнат Юра). У 1947 році художника запросили на посаду професора Київського художнього інституту, де він впродовж трьох років керував майстернею монументального малярства. Від 1953 до 1957 року Анатоль Петрицький обіймав посаду головного художника Київського театру опери та балету. У доробку митця – художньо-сценічне оформлення опер «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича, «Князь Ігор» Олександра Бородіна, «Тарас Бульба» Миколи Лисенка та інших. Впродовж 1957–1962 років Анатоль Петрицький був художником Державного ансамблю танцю Української РСР (хореограф Павло Вірський).
Художник також приділяв увагу іншим жанрам живопису: створив серію портретів діячів української культури, займався книжковою графікою, писав картини. Твори художника знаходяться в багатьох музейних та приватних колекціях. У Національному музеї історії України зберігаються документ та світлини особисто передані Анатолем Петрицьким в 1957 році.
Підготувала Олена Буняк, наукова співробітниця Національного музею історії України
