У 1863 році народився Володимир Іванович Вернадський — філософ, мислитель, основоположник геохімії, радіології та біогеохімії, перший президент Української академії наук.

У 1914 році, будучи академіком Петербурзької академії наук, Володимир Вернадський створив геологічний та мінералогічний музей в академії. Після революції 1917 року він став заступником міністра освіти Тимчасового уряду, а, після переїзду до Києва ще в листопаді 1917 року, протягом 1918–1921 років – президентом Української академії наук.

В експозиції Національного музею історії України зберігається фото Володимира Вернадського за часів керування академією.

За його участі у 1920-х роках було створено біогеохімічну лабораторію Російської академії наук, Державний радієвий інститут та Комісію з історії знань. Володимир Вернадський став основоположником теорій біосфери та ноосфери. Він також є автором понад 700 наукових статей і монографій, серед яких: «Собрание сочинений в 24 томах», «Биосфера и ноосфера», «Научная мысль как планетное явление» та багато інших.

2 серпня 1918 року гетьман Павло Скоропадський підписав закон «Про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави», який був ухвалений Радою міністрів Української Держави. І почалося створення Національної бібліотеки. Володимир Вернадський разом з Агатангелом Кримським, Сергієм Єфремовим, Гнатом Житецьким та іншими видатними науковцями та діячами культури увійшов до складу Тимчасового комітету для заснування бібліотеки, що працював від 23 серпня 1918 року до 8 квітня 1923 року. Володимир Вернадський особисто комплектував та закуповував книги для бібліотечних колекцій, видавав охоронні грамоти для бібліотеки та організовував переведення до Національної бібліотеки фондів бібліотек закритих установ. Саме він розробив Статут бібліотеки.

У 1988 році бібліотеку стали називати Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР імені Володимира Вернадського.

Підготувала Олена Кохан – наукова співробітниця Національного музею історії України