Цьогоріч у лютому минає 140 років із дня народження Павла Федотовича Альошина (1881–1961) – відомого українського архітектора першої половини ХХ ст., дійсного члена Академії архітектури УРСР (1945–1958), почесного члена Академії будівництва і архітектури УРСР (з 1958), доктора архітектури, професора, славетного київського будівника, чиї споруди стали окрасою міста. Завдяки таланту та майстерності Павла Альошина в Києві з’явилися Педагогічний музей на вул. Володимирській (сучасний Будинок учителя), будівлі першої жіночої Ольгинської гімназії на розі вулиць Богдана Хмельницького та Володимирської (нині належать НАН України), особняк Ковалевського на розі вулиць Пилипа Орлика та Шовковичної, школа № 71 на Шулявці (спільний проєкт із Георгієм Волошиновим та Йосипом Каракісом). Також у Києві за кресленнями Павла Федотовича споруджені будинки за адресами: вул. О. Гончара, 74; вул. Академіка Богомольця, 5; вул. Володимирська, 19 (нині не зберігся); будинки кооперативу “Радянський лікар” на розі вулиць Велика Житомирська та Стрілецька 17/2 та на розі вулиць Марії Заньковецької та Станіславського, 5/2 (спільно з Олександром Колесниченком); на вул. Лютеранській, 28 (спільно з О. Колесниченком та Георгієм Любченком).
Майбутній архітектор народився 28 лютого (15 за ст. ст.) в Києві в сім’ї відомого будівельного підрядчика Федота Олександровича Альошина, вихідця із селян Калузької губернії. Саме цю дату згодом Павло Альошин визнавав як день свого народження, хоча в деяких документах трапляється і 20 лютого (за ст. ст.). Початкову освіту Павло отримав у Свято-Володимирському парафіяльному училищі, продовжив навчання в Київському міському двокласному училищі. Упродовж 1895–1898 років навчався в Київському реальному училищі, яке закінчив на відмінно з багатьох предметів, зокрема із креслення та малювання. Після закінчення училища він ще деякий час брав уроки малювання в художника І. Селезньова та навчався в рисувальній школі М. Мурашка. Прагнучи отримати вищу освіту та спеціальність інженера-будівельника, вступив у 1899 році в Інститут цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі, закінчив його 1904-го, здобувши фах цивільного інженера із правом виконувати цивільне та дорожнє будівництво.
В 1903 році ще студентом П. Альошин брав участь у конкурсі на проєкт зразкового чотирикласного училища ім. Н. Терещенка в Києві (нині Інститут театрального мистецтва на вул. Ярославів Вал, 40). Із семи робіт його проєкт отримав першу премію. Однак Київська міська управа віддала перевагу варіанту досвідченішого архітектора П. Голландського, який посів друге місце.
Павло Федотович прагнув проєктувати і споруджувати будівлі на рівні найновіших досягнень вітчизняного й зарубіжного досвіду. Восени 1913 року П. Альошин вступив на архітектурний відділ Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Навчався у творчій майстерні академіка архітектури Л. Бенуа. Після закінчення ним навчання Рада Академії разом із художньою Радою 15 червня 1917 р. за відмінні знання в архітектурі та пов’язаних із нею математичних і технічних науках присвоїла П. Альошину звання художника-архітектора із правом складати проєкти цивільних і церковних споруд, обіймати посади, пов’язані з будівництвом, викладати у відповідних навчальних закладах і носити срібний академічний знак.
Повернувшись до Києва, Павло Федотович у 1918–1920 роках був головним архітектором міста, а в 1922–1924-х – губернським архітектором. За його активної участі в Києві заснували архітектурний і художній інститути. П. Альошин приділяв значну увагу підготовці майбутніх архітекторів. Серед його учнів відомі будівники – В. Заболотний, Й. Каракіс, П. Юрченко, Г. Волошинов. Рада з реорганізації Київського політехнічного інституту обрала Павла Федотовича професором кафедри історії архітектури, а 1921 року його присвоїли вчене звання професора. В 1946 році П. Альошину за творчі досягнення у архітектурно-будівельній діяльності присудили вчений ступінь доктора архітектури без захисту дисертації, згідно з рішенням Вищої атестаційної комісії від 8 червня 1946 року і водночас вчене звання професора зі спеціальності «Архітектура». З 1945-го до 1950 року П. Альошин був віце-президентом Академії архітектури УРСР, обіймав посаду директора Інституту. З 1944 року Павло Федотович – керівник персональної творчої майстерні Академії архітектури УРСР.
Понад півстоліття П. Альошин віддав улюбленій справі – архітектурі й будівництву. Він успішно виконав багато конкурсних проєктів, за якими спорудили десятки будівель як в Україні, так і за її межами. У повоєнні роки архітектор розробив проєкти відбудови й реконструкції в Києві Маріїнського палацу та Університету ім. Т. Шевченка. Йому вдалося, не змінюючи структури будівель, пристосувати їх до нових вимог. В університеті вирішив складну проблему – влаштування гардероба для студентів, а в Маріїнському палаці – входів та холів різного призначення.
В 1957–1958 роках Павло Федотович особисто передав Київському державному історичному музею (нині Національний музей історії України) документи, фотографії, нагрудні знаки, які увійшли до трьох фондових колекцій – “Рукописні документи”, “Фалеристика”, “Фотографії”. Крім того, у фондовій колекції «Речі із вмістом дорогоцінного металу» зберігається срібна модель Педагогічного музею, виготовлена в 1911 році на Київській ювелірній фабриці Й. Маршака на замовлення С. Могильовцева – мецената, який профінансував спорудження Педагогічного музею за проєктом та під керівництвом архітектора П. Альошина.
Підготувала Олена Буняк, старша наукова співробітниця відділу збереження фондів Національного музею історії України
