Леся Українка. Стародавня історія східних народів. Катеринослав, 1918 р. Примірник із колекції Національного музею історії України.
25 лютого минає 150 років із дня народження Лесі Українки (1871–1913). Життєвому шляху та творчому спадку Лариси Косач-Квітки присвячені численні наукові й популярні праці. Вони розкривають різні грані неймовірного таланту письменниці, фольклористки, культурної та громадської діячки, а також привертають увагу до її ерудиції і знання європейських мов. Водночас менш відомі серед широкого загалу захоплення Лесі Українки Сходом та інтерес до орієнтальних образів і сюжетів, які вплинули на її творчість.
В Національному музеї історії України зберігається один із примірників «Стародавньої історії східних народів», підготовлений Лесею Українкою для навчання її молодшої сестри Ольги Косач−Кривинюк. Це видання стало фактично першим українським підручником із історії народів Давнього Сходу. Ідея його створення виникла у письменниці ще в 1890 році під враженням від прочитаної «Історії стародавніх народів Сходу» французького дослідника Луї Менара. Тоді ж, як зазначала у передмові до видання сама Ольга, її сестра звернулася до їхнього дядька Михайла Драгоманова із проханням порадити, «…як краще і по яких джерелах скласти курс стародавньої історії». Останній чудово розумівся на цій темі, адже звертався до неї у статті «Положение и задачи науки древней истории». А тому порадив племінниці авторитетні видання пам’яток Давнього Сходу французькою та німецькою мовами.
Оточення Лесі Українки вплинуло на її зацікавлення орієнталізмом. Окрім Драгоманова, вона підтримувала тісні контакти з Іваном Франком, якому належить важлива роль у знайомстві українського читача з давньоіндійською літературою, а також із Агатангелом Кримським, знаним сходознавцем. Письменниця регулярно листувалася і з Марією Биковською – подругою дитинства, яка тривалий час жила на Далекому Сході та в Китаї.
Образ Сходу у Лесі Українки формувався і завдяки її суб’єктивному досвіду. Через важкий стан здоров’я та потребу в санітарно-курортному лікуванні письменниця багато часу проводила у поїздках регіонами з теплим сухим кліматом, відвідавши, зокрема, і Крим, Кавказ та Єгипет. Мандрівки Кримом надихнули Лесю Українку на створення циклів віршів «Кримські спогади» та «Кримські відгуки», в яких уловлюються вже класичні на Заході орієнтальні сюжети з райськими садами, живописними руїнами та гаремами – неодмінними символами минулої «східної величі й розкоші».
В 1909 році письменниця відвідала Єгипет, важливий культурний осередок Близького Сходу. Завдяки цьому візиту український читач отримав збірку «Весна в Єгипті», а походи до Каїрського музею, споглядання пірамід Гізи та спілкування з Дмитром Яворницьким повернули Лесю Українку до ідеї видання «Стародавньої історії східних народів», вже збагаченої враженнями від нарисів І. Франка про давньоіндійську літературу та власними перекладами давньоєгипетських ліричних пісень.
«Всі великі цивілізації починалися на Сході, в південній частині Азії та в східній частині Африки, при великих річках, серед розкішної природи, в теплому лагідному кліматі. Там повстали цивілізації найдавніші в світі: Китайська, Індійська, Єгипетська, далі Ассіро−Вавилонська, Гебрейська і Фінікійська…» – писала Леся Українка.
«Стародавня історія східних народів» побачила світ лише 1918 року, вже після смерті письменниці. Це видання стало важливим кроком для ознайомлення українського читача з першоджерелами давньої історії Сходу. А опрацьований Лесею Українкою пласт давньосхідної класичної літератури та міфології залишив помітний слід у її творчості.
Підготував Олексій Савченко, науковий співробітник Національного музею історії України
