І парламенти, і прем'єри, і президенти приходять і відходять, залишається тільки свята справа нашого історичного відродження, справа демократії та державної незалежности. Відданість їй не на словах, а на ділі – єдиний критерій ставлення і до політики, і до політиків.
В’ячеслав Чорновіл
24 грудня 1937 року народився В’ячеслав Максимович Чорновіл – український політик, дисидент, провідник національно-демократичного руху кінця 1980-х – початку 1990-х років. Майбутній лідер Народного Руху України виріс у родині сільських вчителів. Із дитинства проявляв старанність і любов до навчання. Після закінчення школи із золотою медаллю вступив на філологічний факультет Київського університету. На другому курсі перевівся на факультет журналістики, де його викладачем був Матвій Шестопал, який у той час закладав фундамент шістдесятництва. Через активну позицію та вільнодумство юнак був змушений на рік перервати навчання та поїхати на будівництво домни у Жданів (Маріуполь). Після закінчення з відзнакою університету в 1960 році переїхав до Львова, де працював редактором на телебаченні. За політичні переконання В’ячеслава не допустили до навчання у аспірантурі, незважаючи на успішно складені ним іспити.
Переломною миттю в житті Вʼячеслава Чорновола стала прем’єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», що відбулася 4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна» в Києві. Перед початком сеансу на сцену піднявся Іван Дзюба та повідомив глядачам про таємні арешти інтелігенції. Під час його промови, яку адміністрація кінотеатру намагалася заглушити сиреною, піднявся Вʼячеслав Чорновіл та вигукнув: «Хто проти тиранії – встаньте!». Після цієї події в його житті почалися обшуки та допити.
Приводом для першого арешту Вʼячеслава Чорновола стала його відмова давати свідчення у справі братів Горинів. Його засудили до трьох місяців примусових робіт. Вже за два роки термін у три місяці змінили на три роки ув’язнення в таборах суворого режиму «за виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський режим та суспільний лад». У 1967 році Вʼячеслав Чорновіл уклав збірку «Лихо з розуму», що містила матеріали представників української інтелігенції, заарештованих у 1965–1966 роках. Збірку переклали багатьма мовами закордоном, вона відкрила світові явище українського дисидентського руху.
Вʼячеслав Чорновіл провів у радянських тюрмах та на засланні загалом 17 років свого життя. В 1985 році він повернувся в Україну та продовжив активну громадсько-політичну діяльність. Завдяки Вʼячеславу Чорноволу було відновлено видання «Українського вісника», він став одним із співорганізаторів багатьох проукраїнських мітингів кінця 1980-х років та співзасновників Народного Руху України. У березні 1990 року політика обрали депутатом Львівської облради. З квітня 1990-го два роки він був її головою. В 1991 році брав участь у перших президентських виборах в Україні. Вʼячеслава Чорновола підтримали 7 420 727 виборців і він посів друге місце у виборчих перегонах. В подальшому політик зосередився на парламентській роботі. Був обраний депутатом 2-го та 3-го скликань. Вʼячеслав Чорновіл намагався зберегти єдність Народного Руху України як найбільшої націонал-демократичної партії. Безкомпромісність та принциповість лідера НРУ не вписувалися в нову олігархічну модель української політики, яка вибудовувалася у 1990-х роках. На жаль, у цей період багато вчорашніх побратимів Вʼячеслава Чорновола по Народному Руху поставили фінансові інтереси вище за партійні принципи. При владі в молодій державі залишалися старі номенклатурні кола, а низку стратегічних галузей економіки розподілили між регіональними кланами. В’ячеслав Максимович влучно поставив діагноз цьому періоду: «Слабкість нашої демократії в тому, що ми не були готові, небагато було таких лідерів, які дивилися далеко вперед».
25 березня 1999 року Вʼячеслав Чорновіл загинув у автокатастрофі на трасі Бориспіль–Золотоноша. Під час проведення слідства, яке тривало кілька років, зникали важливі докази, а покази свідків суттєво відрізнялися. Це дало привід однопартійцям та рідним говорити про замовне вбивство політика.
Серед матеріалів Національного музею історії України є унікальна листівка від 15 грудня 1978 року, в якій В’ячеслав Чорновіл вітає українського дисидента Левка Лук’яненка з Різдвом Христовим. Обоє в цей час перебували в радянських таборах: Вʼячеслав Чорновіл у Якутії, а Левко Лук’яненко в Мордовії.
Підготував Олександр Лук’янов, старший науковий співробітник Національного музею історії України
