Михайло Вербицький. Автолітографія Т. Маєргофера. Кін. ХІХ ст. Із зібрання НМІУ
Відомий український музикознавець Станіслав Людкевич називав Михайла Вербицького “найбільшим” після Д. Бортнянського українським хоровим композитором, “творцем хорового стилю в Галичині” та “символом нашого національного відродження”. Ми ж знаємо цю особистість насамперед як автора музики до слів урочистої пісні Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” – гімну нашої держави.
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірнику Руському на Надсянні (нині територія Польщі). Його батько – греко-католицький священник, помер, коли Михайлу було десять років, тому подальшим вихованням хлопчика опікувався далекий родич, відомий греко-католицький діяч Іван Снігурський. Саме останній посприяв одержанню Михайлом Вербицьким якісної музичної освіти та участі в діяльності відомого на той час Перемишлянського хору.
Михайло Вербицький. Поштова марка. Україна. 2015 р.
Згодом, навчаючись у Львівській духовній семінарії, Михайло Вербицький керував хором та захопився грою на гітарі. Саме для цього музичного інструмента він згодом створив і переклав значну кількість композицій та навіть став автором першого українського підручника гри на гітарі – “Поученіє Хітари”. Не цурався юний композитор і маленьких радощів та халеп підліткового віку: його двічі виключали із семінарії, зокрема, через “веселі пісні”.
Через одруження та потребу утримувати сім’ю Михайло Вербицький був змушений покинути навчання в семінарії та тільки за вісім років зміг екстерном скласти іспити і стати священником. Протягом цього й наступного періодів свого життя він постійно займався музикою: духовною для церковних хорів та світською для театральних вистав.
Михайло Вербицький. Фото. 1860-ті рр. З фондів Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької.
Композитор плідно співпрацював із “Руською бесідою” – першим українським професійним театром у Галичині, зокрема, написав музику до вистави “Підгоряни” І. Гулашевича та 1864 року – до “Повернення запорожців із Трапезунду” К. Гейнча. Саме в останній виставі хор виконував “Ще не вмерло Запорожжя” під музику, яку згодом Михайло Вербицький використав для “Ще не вмерла Україна”. Ця поезія, написана П. Чубинським, з’явилася в Галичині ще раніше – 1863 року її надрукували в 4-му номері львівського часопису “Мета”. Варто зауважити, публікація твору відбулася без зазначення авторства, й частина громадськості вирішила, що його написав Т. Шевченко. Можливо, саме тому на творчому вечорі до роковин смерті Великого Кобзаря 10 березня 1865 року у Перемишлі завершальним акордом пролунало хорове виконання “Ще не вмерла Україна” під музику Михайла Вербицького – по суті, перше повноцінне виконання твору, що згодом стане Державним Гімном України.
Програма урочистого вечора, присвяченого М. Вербицькому. Львів. УРСР. 1990 р. Із зібрання Національного музею історії України.
Композитор написав низку симфоній (це були перші українські спроби цього жанру в Галичині), понад десяток оперет. Цікавою сторінкою його життєпису стала наукова та педагогічна діяльність. Як сільський священник, Михайло Вербицький більшість служби провів у с. Млинах (нині територія Польщі). Не стало великого композитора 7 грудня 1870 року.
«Ще не вмерла Україна». Первісний текст поезії П. Чубинського, музика М. Вербицького. Текст та ноти опубліковані в альманасі «Українська муза», 1908 р. Із фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки.
Якщо ви бажаєте дізнатися більше про добу, в якій жив і творив Михайло Вербицький, запрошуємо вас до Національного музею історії України на тематичну екскурсію “Україна в новий час: ХІХ століття змін”.
Підготував Анатолій Бараннік, науковий співробітник Національного музею історії України
