Остання субота листопада – День вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Цьогоріч пам’ять про загиблих від штучного голоду, організованого радянською владою в XX столітті, українці вшановують 28 листопада.
У 1928 році у брошурі з характерною назвою «На хлібному фронті» Йосип Сталін навів таблицю виходу хлібної продукції. Для формального обґрунтування проведення в СРСР масштабної колективізації він відверто маніпулював і надав сфальсифіковані дані. Таблиця містила порівняння товарності зернового господарства в 1913-му та в 1926/1927 роках.
Урожай 1926 року був лише трохи меншим, ніж у 1913-му – 4749 млн пудів, але товарність становила всього 13%. Зникли поміщики, виробництво заможних селянських господарств зменшилося майже втричі, а їхня товарність впала до 20,4%. Середняки й бідняки зібрали 85,3% всього врожаю, проте вихід на ринок у них скоротився до 11,5%. Щоправда, з’явилися колгоспи та радгоспи. Їхня частка у врожаї 1926 року була незначною – 1,7%, але на ринок ці обʼєднання поставили 47,2% продукції.
Наведені Йосипом Сталіним дані мали продемонструвати важливий факт: кількість і частка зерна, що продавало село, зменшилися після приходу більшовиків до влади удвічі.
Генсек не для того відкривав свій «хлібний фронт», щоб розвʼязати найважливіші економічні питання селянського життя або щоб дати можливість селянам краще харчуватися, вирішувати свої матеріальні проблеми та подолати малозабезпеченість. Для нього було очевидним інше: товарна продукція впала, бо зникли великі поміщицькі та «куркульські» господарства. З іншого боку, у великих соціалістичних господарствах – колгоспах і радгоспах, товарність виявилася вищою, ніж навіть у поміщиків. Висновок Йосипа Сталіна був прогнозованим: для збільшення товарності в СРСР слід створити якомога більше колгоспів та радгоспів, тобто провести суцільну колективізацію. Те, що вона фактично закріплювала за селянами статус «державних рабів», більшовицьке керівництво аніскільки не бентежило.
Подальші події засвідчили, що радянська влада мала на меті максимально укріпити вплив комуністичної партії в селах. Для чого це було потрібно? Насамперед, для придушення опору селян більшовицькій владі. Очевидно, Йосип Сталін та його поплічники добре пам’ятали селянські повстання, які в 1918 – на початку 1920-х років охопили майже всю територію України. Крім того, планувалося використати отримані державою через колгоспи й радгоспи сільськогосподарські ресурси (фактично за безцінь) для продажу їх за кордон. Залучення закордонної валюти було життєво необхідне більшовикам для закупівлі потрібного імпортного обладнання, для здійснення індустріалізації, розбудови важкої промисловості, для подальшого переозброєння та укріплення боєздатності армії.
Експерименти радянської влади у сфері сільського господарства мали негативні наслідки в економічному житті України. Колективізація зустріла масовий спротив українських селян, траплялися навіть збройні повстання. Її доводилося упроваджувати здебільшого силоміць, застосовуючи до землеробів погрози. Селяни не мали матеріального стимулу до роботи в колгоспі, тому масово саботували їх створення.
Руйнація традиційного укладу життя, що існував в українських селах, призвела до катастрофічних наслідків. Вже за кілька років після масової колективізації в Україні мільйони селян були приречені на голодну смерть. Штучно створений більшовиками Голодомор 1932–1933 років став наймасштабнішою каральною акцією проти цивільного населення України за всю її історію. Він забрав життя понад 5 млн українців (за іншими даними, кількість жертв могла бути значно більшою; підрахувати їхнє точне число неможливо, бо чимало документів періоду колективізації та Голодомору 1932–1933 років знищили в часи існування СРСР).
На фото: брошура Й. Сталіна «На хлібному фронті», 1928 р. Із зібрання НМІУ.
Олександр Іщук, завідувач відділу історії ХХ століття Національного музею історії України
