В одному із залів Національного музею історії України експонується видана в 1861 році «Українська абетка». Про автора цього підручника для українських недільних шкіл – фольклориста й мовознавця Миколу Олексійовича Гатцука (? – після 1907) відомо небагато. Він доводився братом журналісту та члену Московського археологічного товариства Олексію Олексійовичу Гатцуку (1832–1891), який народився в Одесі, навчався в Московському університеті, викладав словесність в одеському Рішельєвському ліцеї, друкував розвідки з мовознавства та археології в різних часописах.
Козацький рід Гатцуків відомий із XVII ст.: в часи Хмельниччини Матвій Гатцученко служив у Черкаському полку. Мешканець Конотопа козак Степан Гатцук у 1740-х роках був значковим товаришем Ніжинського полку: як учасник багатьох військових походів, удостоєний численних нагород і військових звань. В 1780-х роках рід Гатцуків внесли до переліку дворянських родів Чернігівської губернії.
Те, що автор «Української абетки» Микола Гатцук був нащадком славетних козаків, позначилося на сторінках означеного підручника. Для кращого запам’ятовування учнями літер до «Абетки» вміщено малюнки, що ілюструють слова, які починаються з тієї чи тієї літери. Серед цих ілюстрацій чимало таких, що нагадують читачам підручника про славетне минуле українського народу: бунчук, булава, гармаш, довбиш, запорожець, козак, жупан, шабля тощо.
У передмові до «Абетки», датованій 6 грудня 1859 року, Микола Гатцук зазначає, що наведені у виданні тексти українських дум записані в 1840–1844 роках від мешканців сіл і містечок Київщини, а також від «безрідного запорожця старого Хвеска Чмихи» з Тирасполя. На титульній сторінці підручника вміщено зображення запорожця, яке, за словами автора, змальоване з картини, що походить зі Старої Січі.
«Українська абетка» є водночас букварем та читанкою з текстами українських дум (про гетьмана Ганжу Андибера, козака-бандуриста, бідну вдову, сестру та брата), українських народних прислів’їв, приказок, колядок тощо.
Цей підручник адресувався учням недільних шкіл – закладів, які з кінця 1850-х років створювали в містах та селах України для навчання грамоті підлітків та дорослих. Викладачами таких шкіл були представники української інтелігенції: студенти, гімназійні вчителі, університетські професори, які працювали на громадських засадах.
Особливістю «Української абетки» Миколи Гатцука (що відрізняє її від інших букварів) є використання спрощеного церковнослов’янського правопису та старовинного кириличного шрифту українських стародрукованих книг – на думку автора, зрозуміліших простому люду, аніж упроваджений на початку XVIII ст. «гражданський шрифт». У передмові до підручника Микола Гатцук пише: «…скільки мені не траплялось бачити та читати букварів, чи видрукованих, чи деким понаписуваних ˂…˃, вони, маючи у себе чимало доброго, правдивого й побожного, не мають тільки одного – мови того люду, задля якої вони пишуться».
Рік видання «Української абетки» – 1861, зазначений на титульній сторінці кириличними літерами. Для нумерації сторінок підручника використані арабські цифри. Хоча правопис Миколи Гатцука через свою складність та «архаїчність» не набув поширення, саме йому сучасна орфографія завдячує відновленням апострофа, вживаного в українських стародрукованих книгах.
Підготувала Олена Попельницька, завідувачка відділу науково-видавничої діяльності НМІУ
