Відзнака 6-ї Стрілецької дивізії. Із експозиції відділу "Музей Української революції 1917 - 1921 років" НМІУ.
Сто років тому українські та польські вояки під командуванням Марка Безручка зупинили просування Червоної армії до Західної Європи.
Марко Данилович Безручко народився 31 жовтня 1883 року в містечку Токмаку на Запоріжжі. Ще в юності свідомо обрав фах військового: 1908 року закінчив Одеське піхотне училище, 1914-го – Миколаївську академію Генерального штабу у Петрограді. Під час Першої світової війни добре зарекомендував себе на різних офіцерських посадах у Російській імперській армії, мав поранення.
Українська революція різко змінила траєкторію життєєвого шляху Марка Безручка: він зробив свідомий вибір служити Україні. З 8 травня 1918 року – помічник, а з 15 грудня 1918-го – начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу української армії. У березні 1919 року координував роботу штабу Окремої Запорізької бригади, а вже у квітні став начальником штабу очолюваного Євгеном Коновальцем Корпусу Січових стрільців, увійшов до Стрілецької Ради.
Із 8 лютого 1920 року Марко Безручко – командир сформованої з українських вояків 6-ї Січової дивізії, інтернованих у таборах на теренах Польщі. Після укладення Варшавської угоди згадана дивізія та дивізія під командуванням Олександра Удовиченка разом із польськими підрозділами розпочали наступ на Київ. 6 травня вони дійшли вже до Боярки. За три дні потому дивізія Марка Безручка разом із іншими частинами союзного українсько-польського угруповання взяла участь у параді на Хрещатику.
Невдовзі ситуація різко змінилася: більшовики, користуючись своєю чисельною перевагою, перегрупувалися та змусили відступити українську та польські армії. Відступаючи, 6-та Січова зберегла боєздатність.
Червона армія нестримно просувалася на захід. Проте 16 серпня відбулося «диво на Віслі»: польські війська зупинили наступ більшовиків під Варшавою та перейшли в контрнаступ. Командування Червоної армії було впевнене, що ситуацію виправить 1-ша кінна армія під командуванням Семена Будьоного. Вона мала прорвати фронт поляків та українців: це були чотири дивізії, які налічували близько 17 тисяч бійців. Кавалеристів підсилювала артилерія, панцирні потяги, авіаційний загін. 20 серпня 1-ша кінна армія отримала завдання: вийти до Любліна та вдарити в тил польському угрупованню, яке загрожувало лівому флангу Західного фронту червоних. Аби виконати це, будьонівці мали пройти через Замостя (Люблінське воєводство), в якому з 19 серпня перебували ешелони дивізій Марка Безручка. Виснажена боями 6-та Січова дивізія за наказом польського командування повинна була тут бодай трохи відпочити.
Проте з відпочинком не склалося. Довідавшись про наступ будьонівців, Марко Безручко об’єднав під своїм командуванням усі українські та польські частини в місті (загальною кількістю близько 3,5 тисяч вояків) і приготувався до оборони. 29 серпня очався перший штурм Замостя: червоні пішли в лобову атаку та зазнали невдачі. Проте вирішальним стало 30 серпня: штурм тривав увесь день, більшовики на повну потужність використовували перевагу в артилерії (70 гармат 1-ї кінної проти 12-ти в захисників Замостя). Оборонці міста контратакували, здійснивши дві успішні вилазки в тил будьонівців. 31 серпня натиск більшовиків був уже слабшим, а під вечір того самого дня вони взагалі зняли облогу: із силою, яка стала їй на перешкоді, армія Семена Будьоного нічого вдіяти не змогла.
По завершенні війни Марко Безручко керував військовим міністерством уряду УНР (від травня по серпень 1921 року), згодом – опікувався виданням серії історико-мемуарних збірників «За державність», які й нині є надзвичайно важливим джерелом із історії визвольних змагань. Помер 10 лютого 1944 року у Варшаві.
Свою книгу «Українські січові стрільці у боротьбі за державність» (побачила світ у Каліші 1932 року), в якій описує бойовий шлях очолюваних ним підрозділів, Марко Безручко завершує словами: «Сильна армія – це право на існування нації».
Олександр Хоменко, науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» НМІУ
