Значок куреня Шкуринського Війська Запорозького Низового Нової Січі (1734-1775). Муляж
День торгівлі в Україні традиційно відзначається в останню неділю липня.
Торгівля завжди була локомотивом культурних обмінів та сприяла поступу людства. Саме вона неодноразово рятувала спільноти під час різких змін, які унеможливлювали дотеперішній спосіб господарювання. Таку ситуацію пережило Військо Запорозьке Низове (Запоріжжя) в часи Нової Січі (1734–1775).
Традиційно, щонайменше з XVI ст., запорозькі козаки вели різноманітну господарську активність. Поширеним було рибальство, полювання, транспортування солі. Водночас козацтво не гребувало й традиційною “бізнес-можливістю” на Великому степовому кордоні — здобуттям “козацького хліба” (військових трофеїв) під час грабіжницьких нападів на володіння Османської імперії та її васалів, особливо на Кримський ханат. Також запорозьке козацтво (не без вигоди для себе) активно брало участь у майже всіх війнах Речі Посполитої з сусідами від другої половини XVI ст. й аж до часів Хмельниччини.
Активна участь запорозького козацтва переважно у східноєвропейських війнах раннього нового часу призвела до формування своєрідної економічної моделі Запоріжжя. В ній “козацький хліб” відігравав одну з вагомих статей бюджету Війська Запорозького Низового.
Поразка під Полтавою шведсько-українського війська змусила запорожців на понад 20 років покинути свої землі і відійти у володіння Кримського ханату.
Повернутися на свої традиційні землі запорожцям допоміг лівобережний гетьман Данило Апостол (1727–1734). Так було започатковано останню Запорозьку Січ — Нову (Підпільненську), яка проіснувала від 1734 до 1775 року.
Лист кошового отамана Івана Малашевича
Цього разу запорожців чекали незвичні нововведення: замість звичної степової вольниці та дуже умовних сфер впливу в Дикому полі постав чіткий міжнародний кордон (між Османською та Російською імперіями за Белградським миром 1739 року). Тепер будь-яка спроба запорожців сходити по “козацький хліб” у турецько-татарські володіння розцінювалася, як міжнародний акт агресії, і загрожувала серйозними наслідками.
Така різка зміна змусила запорозьких козаків розвивати інші види господарської діяльності: вирощування худоби (особливо коней), промислове рибальство, бджолярство та транспортування солі. Торгівля стала особливо вигідною з огляду на географічне розташування Запоріжжя на перетині важливих міжнародних шляхів. З другої половини 1730-х купецтво, з середовища запорозьких козаків, стає неодмінним учасником майже всіх більш-менш значних ярмарків Наддніпрянщини, а коней на Запоріжжі закуповують для потреб армій кількох Центральноєвропейських держав. Водночас передмістя Нової Січі Гасан-Баша стає одним з найбільших торговельних центрів степової України. Торгівля стала одним із головних занять значної частини запорозького козацтва й фактично врятувала господарство Війська Запорозького Низового.
Згадки у тогочасних документах про сотні возів запорозьких купців на митницях дають змогу стверджувати про значний товарообіг. Так, лише до “недружнього” Новослобідського козацького полку протягом липня 1762 — осені 1763 року із Запоріжжя було продано понад 26 тонн солі, 14 возів (різного типу) риби та 56 возів інших товарів, а це ж був найменший ринок збуту запорозьких товарів.
Розмах запорозької торгівлі досить швидко став запорукою господарського суверенітету Нової Січі. Неодноразові спроби російського уряду примусити запорожців до ретельного виконання наказів за допомогою економічних блокад та накидання російського митного законодавства, як правило, успіхів не мали. Радше навпаки, такі дії Російської імперії мотивували запорозьке козацтво розвивати навіть вирощування товарного зерна.
Таким чином, яскрава сторінка історії запорозького козацтва — Нова Січ (1734–1775) наочно демонструє, яке велике значення мала (і має) торгівля в житті суспільства під час криз та несподіваних змін.
Підготував Анатолій Бараннік – науковий співробітник відділу пізньосередньвічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ
