11 липня 1935 р. Рада Народних Комісарів УСРР видала постанову «Про концентрацію речей державного значення в центральних музеях»: «Надати НКОсвіти УСРР право вилучати з музеїв на території УСРР особливо цінні речі загальнодержавного значення для передачі їх на постійне зберігання до центральних історичних музеїв УСРР». Цю дату можна вважати днем заснування Центрального історичного музею України (ЦІМ), через два роки відкритого для відвідування в Українському історико-культурному заповіднику «Музейне містечко» на території колишньої Києво-Печерської лаври. Експозиційні відділи ЦІМ – «Доба первісності», «Скіфія і грецькі колонії Північного Причорномор’я», «Київська Русь», відділ зброї, нумізматичний кабінет, розміщувалися в корпусах № 2, 7, 8, 9, 10 та 13 колишнього монастиря.

Основою ЦІМ стали археологічні, історичні та етнографічні колекції Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка (ВІМ), розташованого у будівлі колишнього Київського художньо-промислового і наукового музею. Після переміщення колекційних зібрань ВІМ до Музейного містечка новостворений ЦІМ (як цього вимагала урядова постанова від 11.07.1935 р.) поповнили колекціями інших розформованих київських музеїв: Музею старожитностей та Нумізматичного кабінету при Київському університеті Св. Володимира, Кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка при Всеукраїнській академії наук (ВУАН), колишнього Музею мистецтв ВУАН тощо.

Першим директором ЦІМ став Антон Казимирович Левкович – колекціонер зброї, автор дослідження «Арбалет. Його виникнення, розвиток і застосування» (1935). Під час написання цієї праці науковець використав інформацію про арбалети XVI–XVIII ст. із зібрання ВІМ. У липні 1935 – січні 1936 р. А. Левкович передав до ЦІМ 17 одиниць антикварної зброї, серед якої був рідкісний японський меч вакідзасі XVIII ст., шашка роботи відомого тбіліського майстра Заара Халіля (1771–1832), сталевий німецький напівобладунок XVII ст. та два шоломи XVII ст. (один із них – польська капеліна), кавказький кинджал бебут, польський патронташ лядунка поч. ХIХ ст., офіцерська шабля часів російсько-японської війни 1904–1905 рр., офіцерський кортик, індо-перський щит XVII ст., виявлений у м. Кам’янці-Подільському під час земляних робіт. Ці й інші взірці холодної та ручної вогнепальної зброї, а також предмети військового спорядження стали експонатами відділу зброї ЦІМ, який у 1937–1941 рр. діяв у корпусі № 8 Музейного містечка (нині там перебуває Музей книги і друкарства).

Відділ зброї ЦІМ створили на основі багатих зібрань колишнього ВІМ, до якого, зокрема, долучили взірці парадної східної та європейської зброї XVI–XIX ст., що походили із колекції відомого збирача старожитностей Богдана Ханенка. Їх передали із Київського музею західного мистецтва. Вивчення описів вітрин відділу зброї ЦІМ, що зберігаються в науковому архіві НМІУ, дозволило виявити експонати колишнього відділу зброї у фондовому зібранні НМІУ.

Коли влітку 1941 р. виникла загроза окупації Києва нацистськими військами, найкращі експонати музею евакуювали до м. Уфи (нині – Республіка Башкортостан). У 1944 р. вивезені на схід музейні раритети повернули до Києва та передали до фондового зібрання Київського історичного музею (спадкоємця ЦІМ та попередника Національного музею історії України). Втрати, яких зазнало колекційне зібрання ЦІМ у роки війни, були досить значними: безслідно зниклі чи вивезені на захід більшість експонатів Виставки зброї, чимало археологічних, етнографічних та історичних музейних предметів, які не були евакуйовані або втрачені в дорозі під час бомбардувань. Проте значна кількість раритетних предметів довоєнного музейного зібрання збереглася і нині входить до складу фондових колекцій НМІУ та є окрасою його експозиції та тимчасових виставок.

Підготувала Олена Попельницька, завідувачка відділу науково-видавничої діяльності НМІУ.