2 липня 1846 р. 32-річний Тарас Шевченко почав працювати художником на розкопках кургану Переп’ят, розміщеного неподалік від с. Мар’янівки (нині – Васильківського р-ну) на Білокняжому (Перепетовому) полі.
Проте кар’єра Т. Шевченка як художника, який працював на ниві археології, розпочалася за рік до цієї події – на початку липня 1845 р. Закінчивши у березні 1845 р. навчання у Петербурзькій академії мистецтв, Тарас Шевченко приїхав в Україну для занять художніми студіями. На запрошення свого знайомого – професора Київського університету Св. Володимира М. Іванішева, він взяв участь у розкопках великого кургану Переп’ятихи, розміщеного поблизу с. Мар’янівки на Київщині. Ці розкопки проводили з ініціативи Київської археографічної комісії, що займалася вивченням місцевих старожитностей. Дослідження визначної пам’ятки скіфського часу – кургану Переп’ятихи, збагатило археологічну науку знаннями про особливості поховального обряду та матеріальної культури племен лісостепової Скіфії. Ці племена наприкін. VII ст. до н. е. населяли територію історичного Білоцерківського степу, кордони якого нині визначають такі населені пункти, як Фастів, Васильків, Біла Церква, Трипілля та Київ.
Оскільки влітку 1845 р. Т. Шевченко працював на розкопках Переп’ятихи як позаштатний співробітник, документальних свідчень про це майже не збереглося. Відомий шевченкознавець П. Попов у статті «До питання про Шевченка як художника-літографа» (1963) навів доказ участі Тараса Григоровича в експедиції М. Іванішева 1845 р. – рядки поезії «Пісня на Тарасову річницю 10 травня 1862 р.», яку написав професор Київського університету М. Максимович до річниці смерті Т. Шевченка. В цьому творі автор, звертаючись до М. Іванішева, згадував:
«Ой, ізгадай, друже лисий,
Як з Тарасом ти співав,
Да горілочку кружляв
На Переп’ятисі».
Звіт про розкопки кургану Переп’ятихи в 1846 р. опублікували у праці «Старожитності, видані Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів», що вийшло накладом 600 примірників у Києві та Петербурзі. Кожен аркуш цього великоформатного художнього видання оздоблений вишуканою рамкою-віньєткою. Текст, автором якого є М. Іванішев, викладено російською і французькою мовами та прикрашено художніми заставками та заголовними літерами. Один примірник «Старожитностей…» (1846), виданий у Києві, нині зберігається у книгозбірні Національного музею історії України.
Додатками до «Старожитностей…» (1846) є 11 гравійованих ілюстрацій, створених у київській хромолітографії Йозефа Вальнера за малюнками художників, які в 1845 р. працювали в експедиції на Перп’ятисі. На цих ілюстраціях зображено загальний вигляд та поперечний розріз кургану, загальний план виявлених у ньому поховань, а також різні категорії знахідок.
Крім Т. Шевченка, серед художників, які працювали над ілюстраціями до «Старожитностей…», були О. Сенчило-Стефановський (викладач малювання одного з київських училищ та художник-аматор) та П. Шлейфер, який, як і Т. Шевченко, мав академічну художню освіту.
Як свідчить опублікований у 1846 р. звіт про розкопки Переп’ятихи, цей курган вирізнявся з-поміж інших курганів Перепетового поля своїми розмірами: на час розкопок його висота становила бл. 11 м. Після того, як робітники-копачі зняли насип кургану, а також розібрали уламки гранітних брил та перетрухлі дубові колоди (з яких, на думку Д. Іванішева, було споруджене склепіння поховальної камери), на дні виявили 14 людських поховань. Поряд із кістками небіжчиків містилися прикраси (численні керамічні, скляні та кістяні намистини), залишки дерев’яного щита та залізні предмети: стріла, молот, сокира, ніж. У кургані також знайшли чимало фрагментів розбитого керамічного посуду (черпаків та чаш), а також кам’яних мисок, виготовлених із піщаника. Поряд із одним похованням виявили 24 золоті платівки у формі грифона, які, ймовірно, були нашиті на одяг, шкіряне взуття чи певний текстильний виріб, що не зберігся.
Великі розміри кургану Переп’ятиха, його складна конструкція та значна кількість одночасних поховань у ньому дали підстави сучасним дослідникам визначити цю археологічну пам’ятку як гробницю вождя одного із племен лісостепової Скіфії VII ст. до н. е.
Золоті пластини із карбованим зображенням грифона, виявлені в 1845 р. експедицією під керівництвом М. Іванішева в кургані Переп’ятисі, нині зберігаються у філіалі Національного музею історії України – Музеї історичних коштовностей України.
Підготувала Олена Попельницька,завідувачка відділу науково-видавничої діяльності НМІУ
Світлини Вікторії Сідорової
