29 червня виповнюється 102 роки від дня смерті відомого українського антрополога та етнолога Хведора (Федора) Кіндратовича Вовка (Волкова) (1847–1918). Змушений у 1879 р. емігрувати за кордон через загрозу політичних репресій з боку російського уряду, Хведір Вовк з 1887 р. жив у Парижі. Там він зібрав цінну наукову бібліотеку, яку у 1905 р. перевіз до Санкт-Петербурга. У 1918 р. Хведір Вовк, який нарешті дістав можливість повернутися на батьківщину, виїхав до Києва, але дорогою помер. За заповітом, його бібліотека була передана Українській академії наук (УАН). У 1920 р. бібліотеку перевіз з Петрограду до Києва учень Хведора Вовка – Олександр Алешо, який у 1921 р. став першим директором Музею антропології та етнології імені професора Хведора Вовка при УАН. Бібліотека Хведора Вовка стала основою для створення книгозбірні означеного Музею.
Після розформування у 1934 р. Музею (з 1922 р. – Кабінету) антропології та етнології імені Хведора Вовка його зібрання, а також частина бібліотеки, надійшли до Центрального історичного музею України (попередника НМІУ). Зокрема, видання з екслібрисами та власницькими автографами Хведора Вовка, а також дарчими написами різних науковців.
Серед цих книг є рідкісні франкомовні та російськомовні видання XVIII – початку ХІХ ст. Найбільш ранньою з експонованих на виставці книг є дослідження французького історика Жана Руссе де Міссі «Записки про царювання Петра Великого ˂…˃» (1725–1726). Український історик Євген Луняк відзначає, що важливою складовою частиною цього твору є історія українських земель від давнини до царювання Петра І, зокрема, оповідь про участь українського козацтва у перебігу історичних подій середини XVII – першого десятиліття XVIII ст.
Наступним за часом видання є твір французького історика П’єра Франсуа Гюйо-Дефонтена «Історія революцій у Польщі: від початку монархії до смерті Августа II» (1735) з автографом Хведора Вовка та написом про придбання книги у Парижі в травні 1889 р. Євген Луняк наголошує, що автор цієї історичної праці, розповідаючи про історію Польщі, чимало уваги приділив історії українського козацтва часів гетьманування Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.
З бібліотеки Хведора Вовка походить і праця французького історика Шарля-Луї Лезюра «Історія козаків» (1814), яка, на думку дослідника Луняка, є кращим узагальнюючим дослідженням про українське козацтво.
Наявні у бібліотеці НМІУ книги із дарчими написами Хведору Вовку від його колег, учнів та друзів (Петра Армашевського, Дмитра Багалія, Бориса Богаєвського, Василя Ляскоронського) окреслюють коло наукових контактів Хведора Вовка під час його перебування у Парижі та Петербурзі.
Також у бібліотеці НМІУ є книги Хведора Вовка з дарчими написами етнографів Володимира Птіцина, Олександра Русова, Олександра Сержпутовського, а також мистецтвознавця, етнографа та археолога Костянтина Широцького.
Підготувала Олена Попельницька – завідувачка відділу науково-видавничої діяльності НМІУ.
